Реальність буднів перетинається з містикою

Запрошую почитати 

два уривки з 4-го розділу 2-ї частини роману «Ланцюги та крила». Весь розділ Лора читайте тут

Частина 1 Глава 1 Бути собою читайте тут

Частина 2 Глава 1 Межа читайте тут

Велика зала гула від голосів, але для нього існувала лише вона — Лора. Молода, неймовірно вродлива з чорними кучерями та  бездонними синіми очима. У такі задивишся — і затягне у вир. Він уже тонув у них.  Поруч із Лорою був чоловік, та це не  заважало пильно дивитися на неї й час від часу ловити погляд у відповідь.

Один дотик її руки — і реальність змінилася. Вони опинилися у спальні, зануреній у напівтемряву. Темно-бордові штори, така ж постіль, приглушене світло і п’янкий аромат, що миттєво збуджує уяву. Оскар скинув чорну шовкову сорочку. Її долоня ковзнула по його оголеному торсу. Лора повільно повернулася спиною. Блискавка на її обтислій сукні піддалася легко, оголюючи смугляву оксамитову шкіру. Під сукнею — нічого. Одяг безшумно впав на підлогу.

Він обійняв її за талію та ніжно розвернув до себе. Він закоханий. Ні, більше. Кохає по-справжньому. Вперше в житті. Байдуже, що їй тридцять, байдуже, що у неї є чоловік. Оскар був готовий померти заради цієї миті. Він не цілував, він пив з її вуст.

Аж раптом двері відчинилися. Увійшов її чоловік. Його погляд пройшов крізь Оскара, наче того не існувало. Лора опинилася в чужих обіймах, але її очі... вони невідривно дивилися на Оскара. Він чув її думки, бачив її бажання: вона хотіла його, а не того, хто поруч. Оскар шаленів від ревнощів, його засліплювало бажання вбити суперника. Він спробував кинутися вперед, але ноги налилися свинцем і намертво вросли в паркет.

Все зникло. Оскар виринув із забуття. Він лежав одягнений на своєму дивані.  Що це, чорт забирай, було? Останні два дні його психіка тріщала: радість змінювалася відчаєм, а лють — апатією. І ці видіння... Звісно, йому снилися жінки й раніше, але не так. Наразі це не було схоже на сон. Це була реальність — спальня, запах… Він пам’ятав кожну дрібницю. Навіщо свідомість закинула його туди, до тієї пари?

Це був сон, лише сон…

                                                                               *****

Втамувавши голод, Оскар вирішив роззирнутися. У дальньому кутку юрмилися люди. Там було весело. У центрі уваги сиділа дівчина, яка вдавала з себе ворожку. Вона перевертала карти й загадково промовляла:

— Карти покажуть усе: що було, що є і що буде. Багатство прийде, кохання зміцніє, зрад не буде.

Перед нею сиділо  подружжя. Вони підтримували гру, киваючи у відповідь. Оскар глянув на стіл, побачив будинок із ділянкою, перевів погляд на карти й, удаючи, що читає їх, почав уголос описувати:

— Велика веранда, панорамні двері, кришталева люстра… Рояль, картини, затишний камін і крісла біля вогню.

Сміх обірвався. Довкола зависла напружена тиша. Оскар підвів очі. Чоловік побілів, свердлячи Оскара поглядом. Ситуація ставала загрозливою.

— Це я про будинок своєї мрії, — швидко виправився Оскар, вдавано ніяковіючи. — Вибачте.

Він уже розвернувся, щоб піти, коли його зупинив вимогливий голос:

 — Зачекайте. А тепер мені розкажіть, що ви бачите.

Дівчина-ворожка підвелася. Оскар обережно опустився у крісло, подумки проклинаючи свій довгий язик. Він зміряв очима жінку навпроти, яка зайняла місце подружжя, і подивився на карти. Зображення на них змінилося.

— Хлопець, — почав він називати образи, що спалахували чи то на картах, чи то у свідомості. — Високий блондин. Тонкі губи, коротка стрижка... Ви його любите. Але він покинув вас. Оскар відчув раптовий імпульс і додав від себе: — Забудьте його. Він того не вартий.

Навколо столу вже зібрався щільний натовп. Оскар почувався звіром у клітці й мріяв лише про одне — вирватися з цього оточення. Раптом рятівний, але холодний голос прорізав гул:

 — Панове, перепрошую, але на молодого чоловіка чекають.