У мене буває стан, про який не прийнято говорити.
На початку книги я пишу натхненно. Горю історією. Живу нею.
Кожна сцена — як подих.
А потім я раптом втрачаю цю золоту нитку.
Я сідаю писати — і можу продовжувати текст технічно.
Слова є. Події є.
Але душі немає.
І це страшне відчуття, коли ти читаєш написане і розумієш:
воно правильне… але пусте.
Я розумію, що книгу треба закінчити.
Знаю, що дисципліна важлива.
Але ще знаю: насильно витиснутий текст читач завжди відчуває.
І в такі моменти я вчуся не ламати себе.
Не ненавидіти історію.
Не змушувати натхнення працювати по графіку.
Просто потрібна пауза,перезавантаження.
У вас буває так?
9 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНі
Ірина Скрипник, Так я теж не починаю писати,якщо не впевнена. До чого тут впевненість?
Розумію Вас, і так, буває щей часто . В такі моменти, я просто " відкладаю перо " і живу своє просте земне життя. Я не хочу робити щось через силу, адже тоді є ймовірність, що можу зненавидіти те чим займаюсь. Не знаю, як інші автори мають графіки викладки, для мене це взагалі дикість. В основному це - вийде коли вийде. Може бути навіть таке, що текст готовий і навіть відредагований, але - АЛЕ немає ніякого бажання його викладати тому, що коли я це роблю я його читаю з захватом, а якщо до цього немає настрою, то взагалі навіщо все це ?
Ева Вітер, ☺️♥️
Як я вас розумію...
Бувають такі моменти.
Але даю собі трохи відпочити. Знову ловлю момент натхнення і повертаюся з новими силами.
Бажаю вам меньше такого "стану" і більше приємних емоцій від власної творчості ♥️
Катерина Винокурова, Щиро дякую,і взаємно бажаю,що б натхнення не покидало вас,і завжди були хороші читачі)
Я з цим станом борюся написанням інших коротких історій. Допомагає.
На днях допишу «Територіальний імператив», чим підкреслю лор всесвіту моїх творів, і повернусь до «Усіх граней самобичування».
А як натхнення не повернеться, то візьмусь за ще одне оповідання — «Ювенальну ентропію».
Ростислав Щуренко, Потрібно спробувати собі так, відволіктись іншими історіями.
Буває. Рідко, але буває. Пауза зазвичай допомагає, якщо під час неї відволіктись на щось геть інше й дати собі час подумати.
Очерет, Підтримую вашу думку
Ну я також свого часу с таким стикалася,коли власна поточна історія набридає і проривається нова ідея,але ти наполегливо продовжуєш з себе вичавлювати розділ за розділом, та я намагалася відганяти думку починати нове, і вперто ледь не "заклеювала тріщини скотчем" щоб воно не лізло передчасно))
Оксана Дичка, Це дуже важко, я теж так робила і мені не сподобалось.
Письмо не завжди натхнення, а й наполеглива праця. Ї є моменти коли муза не тримає за руку. Але тоді варто йти самому. Дійти.
Ромул Шерідан, Це важко без натхнення закінчувати, так це можливо, але тоді доведеться прикласти багато зусиль)
Треба іноді зробити паузу щоб відпочити а потім вже прийде сам натхнення)
Торія Ліра, Підтримую)
Натхнення, на жаль, примарне та примхливе, я не вірю в нього ✍️ а от рутинна, монотонна, вперта праця народжує справжні шедеври ♥️☘️❤☕♡♥︎❤✿☁❣
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати