Додано
06.02.26 11:27:00
Завтра фінальні глави)) Танець двох стихій
Танець двох стихій
– Не знімай ілюзію, – прошепотіла Мілена, коли ми вмостилися на сіні під грубою вовняною ковдрою. – Раптом хтось проїжджатиме повз або патруль вирішить прочесати ліс. Краще не ризикувати ні на хвилину.
Я лише важко зітхнув, дивлячись у зоряне небо. Бути старою жінкою вдень – це одне, а от обіймати кохану дівчину в образі тітоньки Гертруди – це вже зовсім інше випробування для моєї психіки. Проте безпека була понад усе. Артефакт продовжував справно працювати, і навіть мої руки, що обіймали Мілену, залишалися вкритими зморшками та пігментними плямами старої пані.
На вулиці було досить тепло. Літня ніч огортала нас звуками цвіркунів та м'яким шелестом листя. Я притиснув Мілену до себе, відчуваючи її мирне дихання.
– Дивно це все, – пробурмотів я своїм справжнім, низьким голосом, який зараз зовсім не пасував до мого вигляду. – Сиджу в лісі в купі спідниць, обіймаю тебе, і все, про що можу думати – це як не загубити цей клятий чепець.
Мілена тихо засміялася, вмостивши голову на плечі «Гертруди». Її сміх звучав так затишно, що навіть мій роздратований стан почав вирівнюватися.
– Головне, що ми разом. Спи, «тітонько». Завтра на нас чекає довга дорога, – сонно прошепотіла вона.
Я поцілував її у лоб. Це виглядало б дуже зворушливо, якби не мій чепець, що постійно сповзав на очі...
Завтра завершую публікацію третьої історії) Дякую всім за підтримку)
В цій історії вас чекають: кохання, пригоди, небезпека, стихійна магія, работорговці, полонянки, магічний світ, трохи гумору. Буду щаслива бачити вас на сторінках моєї книги) Ось невеликий уривок:
– Не знімай ілюзію, – прошепотіла Мілена, коли ми вмостилися на сіні під грубою вовняною ковдрою. – Раптом хтось проїжджатиме повз або патруль вирішить прочесати ліс. Краще не ризикувати ні на хвилину.
Я лише важко зітхнув, дивлячись у зоряне небо. Бути старою жінкою вдень – це одне, а от обіймати кохану дівчину в образі тітоньки Гертруди – це вже зовсім інше випробування для моєї психіки. Проте безпека була понад усе. Артефакт продовжував справно працювати, і навіть мої руки, що обіймали Мілену, залишалися вкритими зморшками та пігментними плямами старої пані.
На вулиці було досить тепло. Літня ніч огортала нас звуками цвіркунів та м'яким шелестом листя. Я притиснув Мілену до себе, відчуваючи її мирне дихання.
– Дивно це все, – пробурмотів я своїм справжнім, низьким голосом, який зараз зовсім не пасував до мого вигляду. – Сиджу в лісі в купі спідниць, обіймаю тебе, і все, про що можу думати – це як не загубити цей клятий чепець.
Мілена тихо засміялася, вмостивши голову на плечі «Гертруди». Її сміх звучав так затишно, що навіть мій роздратований стан почав вирівнюватися.
– Головне, що ми разом. Спи, «тітонько». Завтра на нас чекає довга дорога, – сонно прошепотіла вона.
Я поцілував її у лоб. Це виглядало б дуже зворушливо, якби не мій чепець, що постійно сповзав на очі...
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️
Соломія Вейра, ❤️❤️❤️
Вітаю❤️❤️❤️ із сотнею підписок також❤️❤️❤️
Тетяна Степанкевич, Дякую ❤️❤️❤️
Крута ілюстрація
MargFed, Дякую ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати