Варю каву на портативній плиті. Вона гаряча, смачна. Грію руки над парою. Холодна квартира, морозна зима. Жахлива ніч. Про неї дізналась я з Телеграм. Зранку планую створити свій власний храм.
Життя неможливо відкласти на після війни. Дивлюсь на шоу променів на склі. Будинку навпроти. Сонце — ніким неперевершений митець, Дарує віру, що темряві прийде кінець.
І цей промінь — ковток тепла. Достатній привід, щоб я далі йшла. Будувати свій храм. Жити своє життя.
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️
Ірина Скрипник, Дякую)
❤️❤️❤️
Діана Козловська, Дякую)
Гарно♥️
Але так вірші не варто виставляти, бо прибере модерація. Тільки, як демонстрацію збірки віршів, чи анонс виходу нового з книжки.
Ромул Шерідан, Дякую. Я не знала. Я взагалі майже не пишу вірші. Вони самі по собі іноді якось створюються.
❤️❤️❤️❤️
Іван Павелко, Дякую)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати