Проходжу до кімнати, Каміла вже сидить за столом, на тому самому місці. Сміливо. Підходжу до столу й займаю місце поруч. Дівчина миттєво посувається вбік.

В голові малюється тисяча ідей, як ще трохи її подіставати. Але моя реакція на це дівча так мене налякала, що вирішую втриматися. Нехай вважає, що їй пощастило.

— Коли ви їдете? — тихо питає Каміла, навіть не дивлячись у мій бік.