Про імператрицю

Доброго часу доби, шановне панство.

         Не так давно я обіцяла вам, мої пташечки, блог про головну героїню новинки «Моя імперія». Оскільки, нині вихідний день, надворі чарівне сонечко, яке кокетливо зазирає мені у вічі, то вирішила, що час розповісти трошки про ту пані, яка стала прототипом імператриці.

Якщо хтось із читачів замислився над питання, а на якого милого я присвоїла персонажу той титул, то варто зазирнути на новинку.

 А тепер до діла. Лонгрід буде довгий. Маєте щось смачне під рукою, то пожуйте в процесі читання.

Отож, літо минулого року. Не цього, що був, а ще давніше)) Ну, ви зрозуміли))

Так от, їду я до батьків. Час пообіддя. Аж раптом бачу жінку, яка махає рукою, щоб зупинити попутку. Ну, я зупиняюся, та й питаю:

- Ви на село?

- Так, - каже.

Забрала я жінку, вона сіла ззаду і почала гомоніти по телефону, тому ясна річ, що з недоречними розмовами до людини не лізла. Коли ми в’їхали до села, то вже мусила запитати, де пасажирку висадити. Вона вказала місце, я зупинилася, і тут вона запитує:

- А ви Інна? Донька Ганни Несторівни?

Я заусміхалася.

- Так.

- Вона перша вчителька моєї дочки. І її також звати Інна.

- Тоді передавайте тезці привіт.

Ми попрощалися на хорошій ноті, вона теплим словом згадала мою маму, наказала переди їй привіт і я поїхала. Уже в батьків, з тлумачень мами, розібрала кого підвезла.

Небавом минуло трохи часу і я поїхала  з татом до міста. Мені треба було забігти на автовокзал, а він поїхав і сказав, що там мене підбере. Аж зненацька, на одній з платформ, поки визирала тата, помітила дуже гарну дівчину з розкішним волоссям, яскравим, але не вульгарним макіяжем, стильно зодягнуту, яка дивилася на мене та усміхалася, а я дупля не ріжу звідки її знаю.

- А я Інна, - озивається до мене. – Ви підвозили мою маму.

Ну і що сказати… То була любов з першого погляду. І цій любові було по дорозі зі мною. Коли тато під’їхав, я забрала Інну з собою. Сіла з нею ззаду і весь шлях до села прогомоніла. Вже тоді я знала, що вона стане героїнею мого роману. І поки говорила з нею, згадувала свою сусідку – бабу Моториху, яка любила говорити, коли бачила гарних людей: «Хай ти згори! Ну є ж такі гарні люди на світі».

Інна розумна. Закінчила з відзнакою медичний коледж, але в університет не пішла. Була в шлюбі, але розлучилася. Має доньку, яка вже ходить до другого класу.

Інна весела. Товариська. Привітна.

І яскрава.

Чоловік цього не витримав. На неї озиралися. Він просив бути простішою, а вона не погодилася.

Ви бачили її фото в телеграм.

Я сподіваюся, що колись поруч неї буде людина, яка не боятиметься її яскравості.

І вона стала героїнею мого роману.

Імператрицею.

Я не описувала в книзі її долю, а лиш взяла за основу зовнішність і деякі риси характеру. Все!

А яку долю я намалювала їй в книзі, дізнаєтеся, коли прочитаєте.

Моя імперія

І хай згорить москва!