Складно говорити про те, чого немає на серці. Також складно писати про те, чого немає на серці, що написати. Можливо тільки про те говорити та писати, що лежить на серці, що постійно знаходиться в очах твого серця. Що в очах серця промайнуло чи зникло, то не буде ні на твоєму язику, ні на твоїх пальцях, які або пишуть на папері, або друкують на клавіатурі, або на смартфоні.

Бувають моменти, коли хочеться приховати те, що на серці. Це буває тоді, коли ти розумієш, що те, що в тебе на серці і ти це відтвориш, воно це все буде потім проти тебе. Це як ото бумеранг запускаєш, але він потім повертається до тебе. Тому дійсно тут приховуєш те, що в тебе на серці, щоб не завдати більшої шкоди, а пережити лише біль думок, який з часом покине і все.

Думками, які можуть вторгатись в наше серце керувати дуже важко, майже неможливо, бо не думати взагалі, ми не можемо, це складно. Все одно ми будемо про щось думати. Але ми можемо вплинути на якість думок, що більш можливо. Тому змінити якість думок все таки буде легше зробити, ніж позбавитись взагалі від думок, які постійно вторгаються в наше серце, як комунальники, які не вірять, що ти їх не обдурюєш, коли платиш за комуналку і потребують додатково покази лічильників.

На якість думок впливати може те, що ми дивимося, що ми слухаємо, читаємо. І ось саме це і впливає потім на наш емоційний стан, від якого формуються відповідні думки, які потім турбують наше серце, а воно потім виражає нас в мові та прояві власних емоцій.

Варто подбати ретельно про те, що ми дивимося, читаємо, слухаємо, інакше, вийдемо з під контролю власних емоцій, опинимося божевільними перед цінними для нас людей, а потім залишимося самотні у власному вимірі власних іллюзій, створених від тих думок, які завоювали серце, завдяки тому, що не дбали про те, що дивимося, що слухаємо, що читаємо.