Два розділи уже на букнеті!

Усім доброго дня. 

 Розділ 4 та 5 уже на букнеті, тож приємного вам занурення у мою історію. Детективна історія про двох гарячих, так скажімо детективів. 

повернулася, і відчула під собою щось тепле й м’яке. Рівне, наче ліжко. Не холодно… наче вдома. Страх узяв гору, я завмерла й повільно розплющила очі.

Квартира не моя.
Кімната теж.
Я на дивані.
Без взуття.
Розпущене волосся.
Добре хоч у одежі.

Я сіла, відкинувши ковдру — не мою. Оглянула обстановку.

Де я? Я так міцно не спала відколи приїхала сюди. За вікном — ніч, світло лампи майже лежало на підлозі.

— Я у Сема… — тихо прошепотіла.

Він забрав мене до себе. Не залишив у машині. Поклав на диван… укрив теплою ковдрою…

Що це за маячня?

У цей момент двері відчинилися настільки тихо, що я ледве почула. Це був Сем: перевіряв, чи я ще сплю. Його вигляд мене вразив: біла проста футболка, чорні спортивні штани, окуляри, розпатлана зачіска.

— Ви прокинулися?

Я піднялася з місця, трошки перелякана.

— Як бачиш… так. Дякую вам, що не залишили мене спати в машині… у цей час.

— Мені просто потрібна рівна напарниця, а не з кривою шиєю.

Знову! Як завжди.

— Взагалі-то ми детективи на рівних правах. Я вам не помічниця.

— Якби ми були рівні, ви б не спали у мене на дивані, — він кивнув на нього. — Навіть начальник поліції чи головний у відділі — я завжди кажу: не статус важливий, а дії й думки. Тож…

— Дякую, — стримано, але не надто.

Я ще ображена. «Крива шия»… Як йому в голову таке приходить?

Він посміхнувся.

- Ви говорили що у вас не має дивану? А тут?

- Не для всіх цей диван стоїть, не кожна задгиця заслуговує на такий розкіш.

Як узагалі він вміє хитро брехати, японець...

— Якщо хочеш, можеш прийняти душ. Я підготував чисті полотенця й взуття.

— Я не маю одягу на зміну, дякую, але…

— У мене є жіночий одяг. Якщо хочеш, обери собі щось. Можеш навіть забрати, я завтра все одно відвезу й викину це.

Від тієї жінки… його колишньої.

— Ходімо, покажу.

Я пішла за ним повільно. Ми зайшли в кімнату — майже пусту. Полиця, шафа й ліжко без матраца.

— Це кімната моєї колишньої. Вона все тут забрала, залишила лише частину одягу. Думаю, не буде проти, якщо ти щось вдягнеш.

— А якщо вона приїде забрати решту речей?..

Він обернувся до мене.

— Хай забирає. Я не проти. Це все одно купував я. Якщо щось скаже — вона і цього не забере. Вилетить як пуля.