Шановні читачі не пропустіть новий розділ роману Кохання без імені. І кидаю невеликий уривок:

Він ступив уперед. Його рука лягла їй на лікоть — не сильно, але впевнено. Аліна смикнулася. Він стиснув сильніше.

— Пусти, — голос затремтів, хоч вона й намагалася тримати його рівним.

— Ти сама мене завела, — він нахилився до її вуха. Гарячий подих торкнувся шиї. — Ходиш у такій сукні… дивишся так… а потім «пусти». Нечесно ж. Але не бійся, крихітко,  я знаю, як зробити тобі добре...

Страх прийшов не вибухом. Він просочився повільно — липкий, важкий, від якого німіли кінчики пальців і пересохло в роті. Вона ще раз смикнула руку. Він  міцно тримав.

Навколо — нікого. Тільки темрява, холод і глухі баси зсередини, які вже нічого не рятували.

— Відпусти її.

Голос розрізав ніч, як ножем.

Володимир  обернувся першим.

Матвій стояв за п’ять кроків. Темне пальто розстебнуте, комір піднятий. Руки в кишенях. Але щелепи стиснуті так, що видно кожен м’яз. Погляд — не на Аліну. На  чоловіка. І в тому погляді не було ні крихти сумніву.