Іноді мені здається, що у кожного з нас є той самий світ, у який хочеться втекти.

Скажіть чесно — чи був у вас момент, коли якась книга зачаровувала настільки, що реальний світ ставав… зайвим?

Коли ви ловили себе на думці, що не хочете повертатися в повсякденність, а хочете жити там — між сторінками.

Коли перечитували одну й ту саму історію знову і знову, знаючи кожен діалог напам’ять, але все одно поверталися, бо там було безпечніше, тепліше, справжніше.

У мене таке було.

Щоправда, не з книгою — з комп’ютерною грою.

Я настільки в ній жила, що реальність здавалася тьмяною й жорсткою. Там, у вигаданому світі, було місце для вибору, для магії, для сенсу. Там біль мав значення, а надія — форму. І коли гра закінчувалась, залишалося відчуття порожнечі… і бажання повернутись.

Саме з цього відчуття і народилась Academia Aurelium . 

Я почала писати її, намагаючись створити світ, у який можна сховатись.

Світ, у якому можна проживати події разом із героями, боліти разом із ними, закохуватись, втрачати й знаходити.

Світ, де реальність не зникає — але перестає бути такою нестерпною.

Мені дуже цікаво почути вас ❤️

Чи було у вашому житті щось подібне?

Книга, серія, історія — або, можливо, теж гра — у якій ви жили більше, ніж у реальності?

Розкажіть. Можливо, саме з таких втеч і народжуються найсправжніші світи.