Пам’ятаєте, як я казала, що після «Презумпції бажання» хочу написати щось темніше, нервовіше, з важчим стартом і при цьому — не про страждання заради страждання, а про вибір, бажання і ціну “досить”?
Так от. Воно сталося.

Одразу попереджаю чесно: старт у цієї історії важкий.
Не тому, що я вирішила «дотиснути драму», а тому, що інакше ця книга була б брехнею.

Ми починаємо з лікарні.
З синців, які можна сховати під одягом, і з фрази «впала, вдарилась, сама винна», яку не сховаєш ніде.
З домашнього насильства, яке роками маскували під «терпіння», «сімейні справи» і «Бог усе бачить».

Чи це комфортно? Ні.
Чи це еротика? Точно ні.
Чи потрібно це для цієї історії? Так.

Бо далі буде про бажання, близькість, секс — але вони не мають права вирости в порожнечі. У Мілани є минуле, і воно негарне. І ми не робимо вигляд, що його не було.

Ми дізнаємось більше про Мікі

Якщо вам здавалося, що Микита («Мікі») у «Презумпції бажання» був просто язикатим другом — готуйтеся, тут він нарешті вийде на передній план.

У цій історії Мікі:

• вже не просто той, хто стібеться з усіх і бавиться в цинізм,

• він адвокат, який змушений вирішувати, чи готовий відповідати не тільки за клієнтів, а й за себе,

• чоловік, який щойно виліз із зручного роману зі старшою заміжньою жінкою й раптом зрозумів, що втомився бути «тим, у кому ховаються».

Ми побачимо:

• його коханку,

• його дружбу з Романом, але з іншого кута,

• його реакцію на дівчину, яка з’являється в його житті,  як справа про яку попросила Леся.

І так, він накосячить. Не як святий чоловік із правильними промовами, а як живий мужик, у якого є бажання, страх, гордість і моменти: «Я ж знаю, що так не можна… але».

Ця книга — багато в чому про те, як Мікі вчиться не бути зручним, не прикриватися гумором і реально жити з наслідками своїх виборів.

Ми знову зустрінемось із Черненком та Олесею

Я знаю, що ви до них прив’язалися.
І так, я теж.

У новій історії:

• Роман Черненко уже не просто викладач «з минулим», а чоловік, який стоїть на межі: кохає жінку, чия робота щодня тягне її в чужий біль, і намагається не задихнутись від страху за неї.

• Олеся — вже не лише «та сама вперта дівчина з принципами», а слідча, яка втомилась бачити синці й тіла, коли запізно.
  Вона приходить в лікарню до Мілани не як “подруга”, а як людина, що жорстко каже:

  «Якщо тиранів не зупиняти, я потім прийду не в лікарню, а в морг. Тоді справа буде і без вашої заяви. Але вже без вас».

Вони тут:

• не головні, але дуже важливі,

• не для “фан-сервісу”, а щоб показати: у цьому світі є люди, які ще намагаються тримати рамку, коли все валиться.

І їхня історія з «Презумпції бажання» не забута — вона продовжується фоном, впливає на їхні рішення, жарти, страхи, плани на весілля, на те, чому Рома не бере справу Мілани, а Мікі опиняється перед вибором.

Про що ця книга насправді

Так, тут буде еротика. Але вона не про «вау, як гаряче» (хоча гаряче теж буде), а про:

• тіло, яке вчиться бути своїм, а не “для когось”;

• бажання, яке перестає бути боргом і стає вибором;

• чоловіка, якому доведеться перестати ховатись у чужих історіях, коли на кону вже не просто чужий шлюб, а чужа свобода.

Початок у книги важкий. Для когось — спірний.
Це нормально. Не всі захочуть туди заходити, і це теж ок.

Але якщо ви готові:

• знову зустріти Мікі не як “другорядного клоуна”, а як чоловіка з нервом,

• знову побачити Черненка й Олесю — вже в їхніх нових ролях,

• пройти шлях Мілани від «я впала, сама винна» до «я маю право на своє життя» —

тоді так, я виконала обіцянку.

Ця історія буде вам не завжди приємною. Зате чесною. І дуже живою.