– Та пішла ти на хер! – випалив я.

– О, а це вже запрошення? Що прямо тут? І на твій?

 І тут я завалил хризло, бо мене тут урили, а саме паскудне – я сам допоміг це зробити, попередніми виразами. Я тільки шипів від гніву.

 Я в серцях пнув стілець, але тот час схопися за ногу, бо стало боляче. І почав стрибати на одній нозі.

 Відьма засміялася, хлопнув в долоні.

– О так! Мені цей тиждень так не вистачало цього. О, який ти кумедний, солоденький! Особливо коли гніваєшся! А коли ти червонієш від сорому це так зворушливо і ти ще більш виглядаєш солоденьким! – бовкнула ця стерва, пускаючи мені бісиків.

 Даріель відкинуся на синку стільця і прикрив лице рукою і тяжко видохнув.

– Вгомонись, істеричка! – гримнув Даріель.– Роби як кажуть!

– Та пішов ти…кхм…до лісу, – я різко згадав, що треба були обережнішим перед з посиланнями, – Раз тобі норм, то сам вдягай цю красу! Чи завелика?

 І тут я по погляду Даріеля зрозумів що мені звізда.

 Мої інстинкти мисливця волали про небезпеку. Я відчув рух повітря і його розігрів. Я рефлекторно схопив стілець та вгатив по противнику першим, поки мені не нанесли удар. Але Даріель перехопив стілець в повітрі, обережно поставив його на підлогу, не відриваючи вбивчого погляду від мене.

 Він дивися прямо мені в очі, від цього погляду здавалось, душа кам’яніє від жаху, а бажає сховатися глибше десь в тілі.

 Даріель зробив випад, я увернуся в протилежний бік, і зробив йому підсічку. І ця туша досить гучно рухнула. Мабуть, він не чекав такої швидкості від мене. Бо останнього разу я був закований, поранений і виснажений – тож моя реакція була заторможена. Зараз мені вдалося відновитися.

 Я міг працювали по максимуму своїх сил. Але я не думав, що в мене є шанс якось перемогти цього довбня, поки не зрозумію що він таке. Я можу тільки увернутися від його випадів.

 А ще хотів йому від души дати з ноги, але він красиво увернувся, якось вивернуся і підхопився на ноги.

 Йой, тепер Даріель злий, знов проступила жила на лобі, і стиснулися куточки роту. Він кинувся на мене.

– А…бля…на фіг геть від мене, – бовкнув я, ухиляючись від його ударів.

-------------------------------------------------------

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512