Іноді потрібно хоч на мить зупинитися і подумати: Хто я? Де я? Що роблю? Навіщо? Життя — дивна річ. Починається та закінчується миттєво. Ще вчора людини не існувало, а сьогодні вона вже не дає мамі спати. І навпаки: вчора ти ще мав тата, а сьогодні його вже немає.

На нас щомиті обвалюється лавина інформації — важливої і неважливої.  Читаєш новини: десь в Африці крокодил напав на дівчинку біля океану, а поруч — Росія завдала удару по нашому місту. Тут депутати щось вкрали, там хтось народився, а хтось помер… Цей нескінченний інформаційний шум — немов віко труни, що повільно накриває вас. Ця какофонія заглушає головного актора  життя — ВАС самих. Вона глушить ваш внутрішній голос.

Адже всі інші — президенти, впливові особи, навіть родичі, діти та батьки — у вашій особистій історії грають другорядні ролі. Вони — інші. Вони не думають так, як ви, у них свої власні мрії. Звісно, ви можете присвятити своє життя комусь іншому через велике кохання; справі, бо вона важлива для вас; країні, бо від нас залежить чи продовжить існувати Україна.  Але головне — щоб при цьому ви чули себе. Бо кому б ви не віддавали свій час та сили, ваше життя, в першу чергу, належить вам. І саме ви приймаєте остаточні рішення. А для цього потрібно розрізняти власний голос у загальному галасі.

Я чудово розумію реальність. У нашій країні зараз чоловіків не питають, хочуть вони воювати чи ні. Росіяни не питають нас, чи можна запустити ракету в наш будинок. Багато про що нас зараз не питають. Та навіть у цих, до болю звужених рамках обставин, життєво необхідно берегти здатність чути свій внутрішній голос і знати відповіді: Хто я? Де я? Що я роблю? І навіщо я роблю саме це?

 Вітаю.

Я недавно зайшла зі своїми творами на Букнет. Вже з кимось познайомилася, когось читаю. Хочу розширювати своє знаймство з усіма, кому буде цікаво зв мною спілкуватися. 

Буду вдячна за підписку та коментарі.

моя сторінку тут