Часто мене питають, чи знаю я, чим закінчиться історія, ще до того, як напишу першу главу.
І найчастіша відповідь — ні.
Я можу знати настрій.
Біль.
Напругу між героями.
Можу знати, з чого все починається — але не завжди знаю, куди це мене приведе.
Я пишу не за планом.
Я йду за відчуттям.
Іноді герої роблять вибір, на який я не розраховувала.
Іноді історія повертає туди, куди я боялась дивитися.
Буває, що я починаю текст з одним фіналом у голові —
а в процесі розумію, що він бреше.
Бо цей герой не здатен так вчинити.
Бо ця героїня ще не готова.
Бо життя рідко закінчується так, як нам зручно.
І найцікавіше — я дізнаюсь фінал разом із вами.
У той момент, коли пишу останні рядки.
Коли стає тихо.
І історія більше не чинить опір.
Можливо, саме тому мої тексти не завжди легкі.
Бо я не веду героїв до щастя за руку.
Я просто дозволяю їм бути чесними.
А як вам більше подобається?
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯкщо чесно, це не дуже добре, адже саме фінал допомагає корегувати події і рятує від «охолодження» та «вигорання».
Те ж не знаю, куди заведуть герої. Звісно, що є пара варіантів закінчення, і частіше за все - вони геть протилежного напрямку)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати