Часто мене питають, чи знаю я, чим закінчиться історія, ще до того, як напишу першу главу.

І найчастіша відповідь — ні.

Я можу знати настрій.

Біль.

Напругу між героями.

Можу знати, з чого все починається — але не завжди знаю, куди це мене приведе.

Я пишу не за планом.

Я йду за відчуттям.

Іноді герої роблять вибір, на який я не розраховувала.

Іноді історія повертає туди, куди я боялась дивитися.

Буває, що я починаю текст з одним фіналом у голові —

а в процесі розумію, що він бреше.

Бо цей герой не здатен так вчинити.

Бо ця героїня ще не готова.

Бо життя рідко закінчується так, як нам зручно.

І найцікавіше — я дізнаюсь фінал разом із вами.

У той момент, коли пишу останні рядки.

Коли стає тихо.

І історія більше не чинить опір.

Можливо, саме тому мої тексти не завжди легкі.

Бо я не веду героїв до щастя за руку.

Я просто дозволяю їм бути чесними.

А як вам більше подобається?