Сподіваюся, що ви не встигли остаточно змерзнути. Я от обклалася трьома своїми котиками і пишу для вас оновлення, поки вони гріють мене своїми мохнатими дупцями.

Новий розділ книги "Омут Тихого" вже на сайті, тож терпляче чекаю на вас на сторінках книги. Хочу попередити, що фінал вже зовсім скоро і якщо ви хочете придбати доступ до історії за зниженою ціною - зараз саме час. 

Ось вам невеликий уривочок сьогоднішнього розділу: 

"— Не сиди на холодному, — сказав Тарас тихо, без лікарського тону, швидше по-людськи. — Тут протяги, застудишся.

Я гірко всміхнулася, не піднімаючи голови. Якась частина мене — слабка й безпорадна, хотіла, аби я таки застудилася. Може, мої страждання таки б привернули увагу Олекси і він би піклувався про мене, як раніше?

— Яка різниця, — відповіла байдуже, хоча голос зрадницьки здригнувся.

Він не став наполягати. Просто опустився на сходинку нижче, зберігаючи ту дистанцію, яка не тисне і не вимагає. Деякий час ми мовчали, і це мовчання було дивно терпимим. Тоді він зняв свою флісову кофту так просто, ніби це була справа звички. Постелив на сходинку поруч і, підхопивши мене під лікті, пересадив на імпровізоване сидіння. Я лише тихо зойкнула від несподіванки і легкого обурення, але сперечатися не стала.

Усі робили зі мною, що хотіли. Олекса захотів мене — і отримав. А коли ноша стала надто важкою і незручною, кинув мені, аби припинила чіплятися й ішла геть. І я пішла. Пішла, слухняно кивнувши, мов так і було треба.

— Він не такий, — нарешті сказала я, швидше собі, ніж Тарасові, стискаючи пальцями край пальта. — Я його не впізнала сьогодні. Це був ніби хтось інший. І я не вірю… не вірю, що він міг сказати це щиро.

Впевнена, що Тарас таки знає його краще за мене. Судячи з того, що я знаю, і того, що встигла почути поміж слів, вони добрі друзі.

Тарас зітхнув, потер обличчя долонею.

— Я знаю Олексу багато років, — відповів він повільно. — І мушу сказати одну річ, яку, можливо, тобі боляче чути. Я вперше бачив його таким щасливим, коли ти з’явилася у його житті. І вперше бачу його таким нещасним відтоді ж.

Я підвела на нього погляд, намагаючись упіймати хоч якусь логіку у цих словах.

— Тоді чому? — запитала майже пошепки. — Чому він так зі мною вчинив? Скажи мені чесно… у нього хтось є?"

Приємного вам читання! Щиро ваша, Юне Люмен!

Шукайте мене також:  ✨Фейсбук ✨Букток ✨Інстаграм ✨Телеграм