Вечір в хату) Давно я тут нічого не писала( 

Рада повідомити, що я увірвалась в цей рік з новою книгою. "Дика спокуса" вже активно публікується) 

Ось вам невеликий спойлер сьогоднішньої глави: 

Коли я побачила в його руці мобільний, мої щоки відразу почали червоніти. Чорт, він бачив, точно бачив. Стало ніяково. Захотілось кудись зникнути, чи хоча б злитись з інтер'єром. А може під стіл залізти? Ой, ну не можу я просто сидіти під його допитливим поглядом. 

 - Я так і знав, що без тебе тут не обійшлось. - Пирхнув Слава. 

 - Я просто допомагав Аріні вивчити програму. - Знизив плечима Рома, а потім зістрибнув зі столу. 

 - Не варто було навчати її... - холодно відказав Слава, й чомусь в мене на язиці з'явився гіркий присмак. - Писати хтиві повідомлення начальству. - Додав після секундної паузи. 

 - Ой, а як мені ще заманити тебе в офіс? - Ромі було весело, а от мені зовсім ні. Я відчувала як мої щоки горять від сорому. 

 - Ходімо в кабінет. - Сказав Стерницький знову поглянувши на мене. - Принеси мені каву. - Наказав холодним тоном. 

 - Гаразд. - Буркнула я під ніс. 

Вони обоє пішли в кабінет, а я ж пішла в кімнату, схожу на невеличку зону відпочинку. Тут стояла маленька кухня з раковиною та кавомашиною. Трішки далі розташувались два невеликі м'які дивани, й один скляний столик між ними. Біля панорамного вікна стояли рослини в горщиках, що сягали майже стелі. 

Знайшовши чашку, почала заварювати каву, подвійна, чорна без цукру. Це я добре запам'ятала.

  - Принеси мені каву. - Почала я кривлятися, - ні тобі доброго дня, ні привіт, та навіть, будь ласка, не сказав. Нахаба. Ще й говорить так, ніби наказує. Я що, схожа на рабиню? - Продовжую бурчати, ледь стримуюсь, щоб не плюнути йому в ту всрату каву.