"За кадром" рецензія

Мої вітання, друзі.

     До вашої уваги сьогодні – вистраждана мною рецензія на мій перший на цій платформі, але далеко не перший у житті фанфік за всесвітом Поттеріани. Скажу одразу: я затята поттероманка і до таких речей ставлюся вкрай прискіпливо. Тож коли побачила цей фанфік у списку марафону, була вражена і без вагань узялася за читання.

     «За кадром» – це саме той текст, який читається не очима, а відчуттями. Перша частина історії Олени Ранцевої занурює читача у простір напівтонів, недомовленостей і внутрішніх конфліктів, що так пасують парі Драко Малфой + Герміона Ґрейнджер.

      Сюжет розгортається навколо життя вищезгаданої пари, яка, за задумом авторки, існує насправді, а всім відомі й дуууже популярні книги про «хлопчика, що вижив» – не що інше, як заздалегідь спланована акція Міністерства магії з метою покращення інтеграції маглонароджених чарівників у магічний світ. Усе це подано досить раціонально й правдоподібно.

     Герої, знайомі нам з оригінальних книжок, тут не клішовані й далеко не такі за характерами, як ми звикли бачити їх на сторінках чи в екранізаціях. І, чесно кажучи, спочатку це мене страшенно відштовхувало. Я ніяк не могла звикнути до образу «сопливої» Герміони, яка керується здебільшого емоціями й визнає, що має серйозні психічні зсуви.

    Та варто віддати належне: авторка майстерно працює з психологією персонажів.  Драміона тут не кричить про себе – вона народжується буквально «в муках»: у поглядах, паузах, внутрішніх монологах і болісному усвідомленні власних почуттів. Особливо цінним є те, що Драко не романтизований без підстав, а Герміона не зведена до ролі «тієї, що все виправить». Вони складні, поламані, живі – і саме тому їм віриш. 

    Антагоністи тут жорстокі в своїй цинічній вузьколобості і переконаннях, які заперечують основи цивілізованого суспільства. І це робить історію далеко не дитячою казочкою, про що і повідомляє авторка, ставлячи позначку 18+. І це не про відверті сцени, а саме про жорстокість реальності, яка оточує уже дорослих чарівників.

Стиль тексту стриманий, але водночас атмосферний. Чітко відчувається кінематографічність: сцени змінюються повільними кадрами, залишаючи після себе емоційний післясмак.

     Зрештою, мене затягнуло у вир подій. Чудово продуманий конфлікт, боротьба між чарівниками, у якій знайомі з оригінальної історії «поганці» стають на бік добра, а герої знову оживають у цій історії та ще й обростають новими гранями характеру, – не можуть залишити байдужим навіть найприскіпливішого читача.

     Тут вам і зовсім інший бік Северуса Снейпа, і дивовижний Регулус Блек, про якого ми так мало знали з книг мами Ро. Окрема подяка авторці за пару Люціуса і Нарциси Малфоїв – їхні стосунки тут саме такі, якими я їх завжди уявляла.

      Серед очевидних мінусів – величезна кількість москальщини. Спочатку я навіть подумала, що це доволі слабкий переклад з узької мови, і після «Пуфендуя» та «Когтеврана» ледь не закинула читання. Додатково різонуло око твердження про те, що українська мова нібито бідніша на емоційне вираження, ніж узька.

      Але потім з’явилися вони – перевертні з Хортиці, і я вирішила все ж дочитати. І не шкодую витраченого часу. Історія у своїй основі справді варта уваги, адже висвітлює проблему, яка в оригінальній серії доволі побіжно згадується, але не має вирішення, як такого – соціальна нерівність і сліпе домінування чистокровних родів. 

    Єдине, що я порадила б авторці: якщо вже не виправляти все, що стосується українського правопису, то хоча б привести до норми основні назви українською мовою. Бо інколи – кров з очей і біль у душі.

    Чи рекомендувала б я цю історію читачам? Однозначно так: сама історія варта уваги, але знову ж таки, тільки після внесення відповідних коректив.