Вітаю! Сьогоднішній день приніс мені маленький і приємний сюрприз. Щойно з’явилося світло (о, це свято для кожного з нас), я зайшла на платформу (давно не була тут) і  — 1 000 підписників!) 

Чим я живу зараз? Останнім часом моє життя дещо сповільнилося. Тиждень тому я пішла на лікарняний — борюся з анемією. Організм вирішив, що йому потрібна пауза, тому зараз я вчуся відновлювати сили.

Але творчість не стає на паузу! Коли зникає світло, я вмикаю ліхтарик і занурююсь у читання. До речі, всіма своїми книжковими знахідками, анонсами та рекомендаціями я ділюся у своєму Instagram — заходьте в гості, там ми спілкуємося ближче!

Також редагую книгу "Кохання з хижаком". 

Історія Амелії та Ліама займає в моєму серці особливе місце. Вона народилася у 2019 році, ставши тим самим рятівним ковтком повітря після тривалої творчої тиші. Для мене це не просто оповідь, а шлях до відродження.
«Кохання з хижаком» — це історія про дівчину з багатої та впливової родини, чиє життя здавалося визначеним наперед гучним прізвищем та вишуканими манерами. 
Я люблю кожного свого персонажа. Але саме шлях Амелії та Ліама нагадав мені, чому я пишу. Редагувати їхню історію — це ніби знову вчитися дихати на повні груди разом із ними.

Уривок: 

Її очі, які ще мить тому були каро-зеленими, раптом стали того відтінку, який нагадував відблиск місяця. Це було ледь помітне, але холодне сріблясте сяйво зіниць. Здавалося, у самій глибині її погляду розірвалася далека зірка, розсипавшись дрібним зоряним пилом.

— Амеліє? — Оден миттєво зреагував на цю зміну.

Він відчув, як його тіло напружилось, немов натягнута струна. Оден не став чекати, поки хтось із натовпу зверне увагу на дівчину. Чоловік зробив крок ближче і, наче ненароком, розвернувся спиною до багаття, затуляючи Амелію своїм корпусом від людей. Його широкі плечі створили надійну тінь, у якій срібло її очей бачив тільки він.

Амелія відчула, як навіть веселі розмови та сміх людей стали здаватися туманними і далекі, наче розмились у звуковому фоні. Вона глибоко вдихнула, і її тіло відгукувалося на кожен поштовх невидимих сил. Лія бачила світ інакше — не так, як інші, а так, як його сприймають чутливі, які перебувають між цим світом і тим, що невидиме. І це було більше, ніж просто відчуття — це був зв’язок із кимось через його лють.

— Я відчуваю звіра, — тихо промовила дівчина.

***

— Зосереджуйся на моєму голосі, — підхопивши брата під руку, схвильовано промовив Крістіан.

Ліам відчував, як усередині нього вирувала буря. І його яскраво-червоні очі загорілися раптово. Лють, яка жила в ньому, змішувалася з темними думками, які виникали, як тільки він намагався заспокоїтися. Його серце билося швидше, і кожен м’яз тіла був напружений, готовий вибухнути в будь-яку мить. Хижак всередині нього не знав спокою. Він хотів рвати, він хотів вивільнитися, і все, що зупиняло його, — це самоконтроль.

Брати пішли до машини, і молодший намагався вгамувати раптове перевтілення старшого брата. Повітря стало холоднішим, а навколо них раптом затихли звуки, ніби сама ніч прислухалася до кожного їхнього кроку. Здавалося, навіть вітер замер у очікуванні, поки внутрішня буря не вийде на волю.

— Поїхали звідси, швидше! — голос старшого став більш грубим і схожим на рев звіра, який відчайдушно прагнув свободи. Сила, яка живила його лють, не була людською. Вона була первісною, дикою — і все, що залишалося, це шанс контролювати її або повністю піддатися.