Привіт, дорогі читачі! Сьогодні я хочу поділитися з вами ексклюзивним фрагментом, якого немає в основній книзі, але який пояснює, чому зв'язок Асі та Марка такий міцний.

Перша зустріч головних героїв книги "Анатомія мовчання" була цікавою. Вона інтерн, яка вже не спала майже три доби. Він амбітний архітектор з великим его.

Нічна зміна та «Пацієнт №14»

У лікарні час розчиняється в запаху хлорки та дешевої кави. Я не спала три доби, і останнє, чого хотіла — це втихомирювати чергового «господаря життя».

— Це знущання! Я Марк Грановський! Мої об’єкти будуються швидше, ніж ви шукаєте йод! — кричав він у приймальному відділенні.

Я зачинила двері так голосно, що звук відлунив від кахлю. Я не бачила мільйонів. Я бачила лише рвану рану та зайве его.

— Сідайте, пацієнте №14. Або ви сідаєте і ми шиємо цей поріз мовчки, або я оформлю вас як «буйного». Один укол заспокійливого в сідницю — і ви згадаєте про свою капіталізацію лише завтра ввечері.

Саме тоді, під світлом медичних ламп, Марк уперше побачив у мені не персонал, а людину, яка не боїться його сили. А я... я просто хотіла спати, не знаючи, що цей чоловік змінить моє життя назавжди.

Білий вибух в ординаторській

Через вісім годин після цієї зустрічі я ледь переставляла ноги. Але замість хлорки в ординаторській мене чекав інший запах. Білі півонії. Вони були всюди: у відрах, банках і навіть у моїй старій залізній чашці.

Це було зухвало. Це було недоречно. Це було прекрасно.

Записка від Марка: «Шви тримаються міцно, але ваша впертість — набагато міцніша. М. Г.»

Я хотіла їх викинути. Моя броня кричала, що це лише гра. Але я вперше за довгий час відчула, що хтось помітив мене саму, а не мій білий халат. Я пішла, залишивши квіти, але одну маленьку півонію все ж сховала в кишеню.

Питання до вас, друзі: Як ви вважаєте, що саме зачепило Марка в Асі тієї ночі? Її професіоналізм чи те, що вона стала першою, хто поставив його на місце?

Пишіть у коментарях, мені дуже цікаво почути ваші думки!

Друга глава вже на сайті. 

Всім гарного дня.