Привіт усім ❤️

Я опублікувала новий розділ своєї книги, він вийшов ну дуууууже насиченим. Вирішила ще зробити візуал до однієї зі сцен, це поки що мій улюблений момент у книзі:

— Давай поговоримо, — прошипів він. — Але моя розмова з тобою буде короткою.

Він різко підняв руку. Його пальці — гарячі й шершаві — впилися мені в підборіддя, і підняли голову. Я була змушена дивитися йому в очі. У ці сірі, холодні, повні люті очі. Він бачив усе: і мої широко розкриті від страху зіниці, і блиск невисохлих сліз на віях.

Він нахилився. Його обличчя наблизилося до мого так, що я відчувала його тепле дихання. Серце шалено закалатало, у скронях застукотіло. Я завмерла в повному збентеженні, не знаючи, чого чекати.

— Уважно послухай, що я тобі скажу, — його губи були в сантиметрі від моїх, слова обпікали шкіру. — Тримайся від мене подалі. І не заважай мені. Зрозуміла, принцесо?

Останнє слово він виплюнув із такою зневагою, що воно вдарило сильніше за ляпас. Потім він розтиснув пальці, різко розвернувся й, не озираючись, пішов геть, розчинившись у темряві коридора.

Я залишилася стояти біля стіни, притиснувши долоні до холодного каменю, намагаючись утихомирити тремтіння в колінах. У вухах ще лунав його голос, а на губах, здавалося, лишався пекучий слід від слова, вимовленого з такою ненавистю, — «принцеса».