Коли тебе змушують сісти — але ти стоїш.
Коли правду вимовляють як вирок.
Коли дитячі приниження повертаються у дорослому житті.Історія, від якої неможливо відвести погляд.

Уривок:

Клара сиділа в кріслі біля каміна. Світло від вогню ковзало по її обличчю, підкреслюючи різкість вилиць, холод у погляді. Вона виглядала задоволеною. Саме так, як виглядає мисливець,  коли полювання майже завершене.

— Сідай, — сказала вона. Не запрошення. Наказ.

Матвій не сів. Залишився стояти, схрестивши руки за спиною, ніби на допиті.

— Ти завжди був упертим, — хмикнула Клара. — Навіть коли був малим. Пам’ятаєш, як ховався у майстерні, щоб не вечеряти з нами?

Він мовчав.

— Звісно, пам’ятаєш. Ти ж усе пам’ятаєш. Особливо приниження, — вона підвелася повільно, з тією хижою грацією, яка завжди змушувала його напружуватися. — Ти думаєш, я забула, як ти з’явився в цьому домі?

Вона зупинилася навпроти нього. Занадто близько.

— Байстрюк. Помилка. Сором, який довелося прикривати роками. Син шльондри.

https://booknet.ua/book/kohannya-bez-men-b447624