Розділ вийшов з запізненням. Нажаль вчора не було можливості опублікувати його. Прошу за це вибачення. :(

«Це не зупинити. Мені не втекти.»

Звісно, він міг відтягнути рештки носіїв, що ще залишалися під його контролем, до каменю — вглиб печер, у холод і темряву, куди полум’я не дістане. Міг урятувати їх.

Але не себе.

Сам він був приречений.

Якщо вогонь дійде — він згорить швидко, відчуваючи, як тепло входить у нього з усіх боків, як висихає і тріскається все живе. Якщо ж полум’я омине — він задихнеться. Повільно. Без різкого болю. Ґрунт стане сухим і мертвим, повітря зникне, волога випарується. Коріння більше не зможе дихати. Кожен цикл стане важчим за попередній, кожен імпульс — слабшим.

А якщо ні те, ні інше — він просто почне гнити.

Живим.

Також запрошую до свого Тік Ток, де ви знайдете більше візуалу. :)