Написана не вчора, але актуальна дотепер

Інколи порятунок приходить у вигляді людини. Для Мар’яни зустріч з Любомиром стала шансом вижити. Для нього початком внутрішньої війни. Двоє зранених сердець. Два різних уявлення про зцілення. Що, якщо той, кого ти вважаєш світлом, насправді несе темряву?

Якщо вам близькі складні почуття й непрості герої, ласкаво прошу!

"Зцілений тобою"

Уривок:

– Мар’яно, як так трапилось, що тебе оточують одні покидьки? 

Дівчина втиснулась в піджак, мов у броню, що захищала від ушкоджень. Було м’яко та тепло. Вона загорнулась у нього дужче, бо не припиняло трясти. Якби ж вона знала відповідь на поставлене питання. Довгий час вважала це за норму, бо не знала, що може бути по-іншому.

– Знаєш, чому?

Мовчання у відповідь.

– Тому, що вони впевнені, що за скоєне їм нічого не буде. Ти й надалі терпітимеш, бо у тебе немає виходу. Ти притягаєш їх своєю безпорадністю. Своїм мовчанням, даєш зелене світло.

Чи мало сенс заперечувати? Їй змалечку навівали, що вона нікчема, не варта кращого. Матір власним прикладом закладала доньці, що правильно терпіти, он вона терпить, і нічого. В сусідки Нюсі ще гірше.

– Замислилась? Це добре. Продовжуй думати. – поплескав її по коліну. Мир поправив рукави сорочки та наручний годинник. До біса згаяв часу. – Поїхали. – звернувся до Макара. – На сьогодні досить, розваг.

– Стривайте! – гукнула, злякавшись неминучого. – Заберіть мене з собою. 

– Дівчинко, такі, як ти, мене не цікавлять. Макара, думаю, також. 

– Ви не зрозуміли. Мені не можна додому. Вдруге за вечір я не витримаю насилля.

Любомир нахмурив брови. В його плани не входило рятувати мишеня. Достатньо того, що вони з Макаром завадили сільському ловеласові зґвалтувати її. Блакитні очі дівчинки дивились на нього з проханням. Чіплялась за нього. Надіялась, що не відштовхне. Дозволить. 

Ти не мишеня. Ти вовченя. Загнане в глухий кут. 

Любомир глянув поверх Мар’яни. Бісова темрява викручувала нутрощі. Тримала за живе і не відпускала.

– Сідай в машину.

– Мир, ти впевнений? – зупинив товариша Макар, побоюючись за продавчиню. 

– Я завжди впевнений. Відіспиться. Підлатає пір’я й повернеться. Очевидно, що нічого доброго в своєму житті не бачила. То нехай, хоча декілька годин проведе в спокої та комфорті.

P.S ця книга написана раніше, але й досі шукає свого читача. "Іноді книгам, як і людям, потрібен ще один погляд".