Поспішаю поділитися новиною: "Реставрація почуттів. Книга2" матиме 41 розділ.

Попереду — почуття загострюються, рішення стають радикальнішими, а помилки — дорожчими.
Кожен вибір має наслідки. Кожна пауза стає небезпечнішою. Кожне слово може або врятувати, або остаточно зруйнувати те, що ще вчора здавалося можливим відновити.

Ось... два уривка із майбутніх розділів:

«— Будь ласка, Анно, присядьте, — Віталій Леонідович зачекав, доки вона сяде, а потім сказав: — Я маю повідомити вам, на жаль… сумну новину. Машина, в якій їхав Джон, потрапила в аварію…
Джона не знайшли. І ми не знаємо, чи він живий, чи мертвий…»

«Анна накинула на плечі теплу накидку й вийшла з будинку першою. Щойно вона переступила поріг, до неї підійшов Віталій Леонідович у темному елегантному плащі.
— Усе буде добре, — сказав він. — Шейх у гарному гуморі. Ви йому сподобаєтеся, я не сумніваюся».

Як я пишу.
Спочатку народжується ідея сюжету. Потім — образи героїв. Далі план розділів.
Пишу — редагую — знову пишу. Намагаюся створювати кожен розділ так, щоб не повертатися до нього десятки разів. Іноді виходить, іноді — ні. Але я дуже прагну, щоб текст був логічним, реалістичним і психологічно точним. Для мене важливо показувати не лише дії героїв, а й їхні думки та внутрішні злами.

«Реставрація почуттів» — мій найбільший проєкт.
Роман у двох томах. Це історія для тих, хто любить глибину, деталі й емоції. І хоча поки що вона не має великої кількості прочитань, її читають — і для мене це найцінніше.

Я щиро вдячна кожному читачеві за лайки, коментарі й підтримку. Ваша увага справді має для мене велике значення.

 А свій перший роман «Сад потаємних бажань» я написала ще у 2004 році. Це історія про студента, який закохався у свою викладачку англійської мови. У той час мені подобалися фільми з подібними сюжетами — так і народилася ця ідея. Зараз я розумію: у тексті було багато помилок, і читачі не раз писали про це у відгуках. Тому я повернулася до роману й ретельно їх виправила.

Після написання першого роману настала довга пауза. Роки, коли я майже нічого не писала. Аж доки одного дня не замислилася: де в інтернеті можна викладати свій роман? Так я знайшла Букнет і опублікувала там «Сад потаємних бажань». І найголовніше його почали читати.

А далі — понеслося.
З’явилися «Ціна кохання», «В обіймах палаючої пристрасті», «Ще незаймана коханням»…

Повернутися до написання історій це було для мене справжнє задоволення. Писати -- це те, що мені подобається по-справжньому. Це те, що приносить задоволення, наповняє життя сенсом.

Раніше я писала більш стисло. Зараз — значно розширеніше. І зовсім не для того, щоб просто збільшити обсяг тексту. Мені справді подобається занурюватися в деталі, у почуття, у внутрішні стани героїв — туди, де народжується справжня історія.

Щиро сподіваюся, що вам подобаються мої історії. Дякую, що ви зі мною. Я пишу з любов’ю — для кожного з вас.