Читала цей твір ввечері, під час вимкнення світла – дуже атмосферно!)

  “Збірка: сто подихів” авторки Уляни – це невелика книга з дванадцяти оповідань у моторошно-містичному стилі, що подекуди нагадує кращі твори Стівена Кінґа, зокрема й тим, що події здебільшого розгортаються в американських декораціях. 

Темрява тут постає в різних іпостасях: чи то привиди, чи лиховісні ритуали, чи зло, скоєне давним-давно, яке множиться і переслідує. Не завжди пояснене, не завжди переможене – воно просто існує. Усюди: в стінах старого будинку, у крихітній фігурці іграшкової танцівниці, в людських спогадах і вірі…

Перше оповідання – про молоду закохану пару, що вирішує провести ніч біля озера, – нагадує страшні історії, якими обмінюються довкола вогнища: темрява, ліс, романтика і… жах. 

Друге оповідання, “Одержима”, змальовує тиху жінку, яка живе відлюдницею. Здавалося б, що лихого вона може заподіяти – самотня немолода людина? А якщо лихо не в ній, а поруч із нею, існує та керує?... 

“Будинок, що дихає”: Фотограф Ештон вирушає до занедбаного будинку задля зйомки. Звісно, у жодні “лякалки” він не вірить… до певного моменту. 

Четверте оповідання переносить читача до Англії – у таємничі стіни старовинного жіночого монастиря, куди приходить молодий вчений, зацікавлений давніми легендами… 

Найбільше враження на мене справили оповідання “Моя сім'я” і “Я вдома” – тихі гіркі спогади і раптові прояви… Що стоїть за ними? Містика, чи, можливо… провина, яка з'їдає зсередини?

Ритм написання досить рівний, тихий, інколи майже буденний – але тим більше вражає: зло не завжди ховається у чомусь надзвичайному – інколи навпаки, в тому, що колись було улюбленим, сповненим життя та радості… 

Книга може не підійти тим, хто любить яскраві барви та карколомні пригоди – але напевно припаде до смаку поціновувачам жанру готичного жаху.