Він схилився над переможеним і повільно зняв з його голови окровавлену корону.
Важку. Холодну. Прокляту.

Він не хотів її.
Ніколи не прагнув трону, не мріяв про підданих і поклоніння. Його вела не жага влади — лише справедливість. Лише свобода від тиранії, яка роками душила цей світ залізним хватом.

Та тепер корона лежала в його руках.

І вона пекла.
Ніби це була не коштовність імперії, а розпечена сталь, що впивалася в шкіру, випалювала сумніви й шепотіла про велич, порядок і контроль. Краплі густої червоної рідини стікали між пальцями, змішуючись із дощем, і здавалося — сама історія не дозволяє їй бути змитою.

Він пройшов надто довгий шлях.
Через втрати. Через біль. Через війну.
Він зруйнував імперію — і разом із нею старий світ.

І тепер він мав усе.

Питання було лише одне:
чи вистачить йому сили відректися від влади,
чи ж він дозволить їй замкнутися в його долонях —
і візьме цей світ у свої руки так само, як колись це зробили ті, кого він переміг?