Глибинний корінь зла і сприйняття

Знаєте, по великому рахунку не так важливо яку суспільно-організаційну модель обирає людство. Але не взагалі чи впринципі, а з точки зору істинності оцінки зв'язків між людьми в ній.
Що я маю на увазі? Організаційний устрій чи форма правління - це все важливо, але знаєте чим насправді відображається система?
От візьмемо ту ж саму диктатуру або демократію. Якщо ну дуже вже сильно спростити, але дістатися до глибини, то в сухому залишку залишитися питання нав'язування власної думки. Хтось це робить жорстко і безпринципно, а хтось старається м'яко і дискусійно.
В будь-якому випадку все визначає лише одне питання: як ви відноситеся до протилежної думки?
Хтось вірить у Бога, хтось у всесвіт чи у вищі сили, незмінним залишається питання концепції щастя і досянення стану всеосяжної любові.
Хтось може сказати, що я тут прирівняв диктатури і демократії, розвів орвелівщину і намаюся "стерти" відмінності, що само-собою є значними.
Насправді я хотів тут порушити питання поваги до чужої думки.
Але що робити з відверто агресивними, ворожими чи нетерпимими випадками? Про яку любов може тут йти мова, оскільки це стане небезпечним уже для "носія" принципів нової етики. Як тоді виразити любов так, щоб не нашкодити собі?
Я, особисто, проти ідеалізації терпіння. Мають бути границі толерантності, але як їх виставити? Тут вказано з розумінням можливої власної помилковості міркуваннь. Але, що робити з випадками, коли впевнений? Хоча це і не є 100% ймовірністю правоти і це потрібно чітко усвідомлювати.

Але і тут все просто)
Нам не потрібно бути ідеальними. Нас будуть оцінювати не за суттю наших вчинків. Так, а за намірами.
Так, один з найжахливіших гріхів - вбивство, але при захисті власної родини чи себе - це вже вимушена міра. Все вирішує контекст.

Найнебезпечнішим є стертя рамок контексту. Коли людина робить щось жахливе, або невимушено, що є найстрашнішим, або тоді коли робить вимушено і починає стирати у своїй свідомості контекст. Тоді ці випадки урівнюються.

Тоді, коли розумієш різницю між вимушеністю і вибором.
Тоді, коли ще не встиг вспопелити все в своїй душі до невпізнання.
Але навіть тоді все можна змінити.
Все можна змінити завжди.
І це потрібно пам'ятати.

Коли ми насправді почнемо вірити в концепцію доброї людини замість концепції держави-поліцейського?

Але без контролю, що робити з тими, що усвідомлено обирають зло? Як їх ізолювати? Як любити без шкоди для себе?

Давати шанс. Але не постійно давати шанс.

Інколи людям потрібно пережити щось настільки неприємне і трагічне, щоб вони задумалися. Дехто навіть тоді не змінюється.

Знаєте, я не збираюся їх виправдовувати. Вони приречені. І приречені по власній волі.

В мене немає чіткого апарату пояснення що робити їм, щоб щось зімнити, або що робити нам з ними але єдине, що я готовий зараз запитати у вас і на що я маю чітку відповідь: чи хочете ви стати ними?

Зрештою, ми все життя думали, що вирішували питання щодо інших. Насправді ми завжди вирішувати хто ми.