Доброго часу доби, шановне панство.

Хочу з вами потеревенити, товариство. Ми ще в новому році не гомоніли.

Як почався ваш 2026 рік? Бо, здається, що мої приключки плавно перейшли зі старого року у новий, і такі зашкірилися та й питають: «Ти за нами сумувала?» А я що? Я вже з ними, як з рідними))

Отож, зазвичай на початку року понесло мене на автозаправку. Думаю, заллю палива і до кінця місяця не зазиратиму в бак. Ну, от приїхали із сином, він пішов замовляти оператору послугу, оплатив, і ми відкланялися дядьку-заправщику, бо він у нас класний. Дуже щирий. Уже як свій. Завжди сміється, тому завжди хочеться до нього їхати.

Та й поїхали собі. Заїхали в лісочок, а слизота така, ноги дрижать, аж глип на приладову панель, а покажчик палива не ворухнувся. Стрілка як була посередині, так і стирчить.

Перша думка: «Пробила бак!»

Озвучила сину, і він ледве не покрутив пальцем біля скроні, бо бак просто не було де пробити. Тоді утямила, що найпевніше мені залили повітря, або ж поламався сам покажчик. Ну і всі майстри святкують, гарантія, що п’яні та закохані, але ж до нашого усміхненого дядечка вернулася. Він щиро не розумів, як таке могло статися, проте коли я пішла до оператора, то зрозуміла, що таке могло статися. Ніколи не оцінюю людину по зовнішності, бо вона омана. Але, глянувши на операторку, ледь не зареготала. Тоді утямила, чому такі часті меми про блондинок та дівчат з наклеєними віями та нігтями, бо то треба було бачити.

Сидить сонечко, миле і зелене, накладними віями тріпоче, кігтиками дряпає клавіатуру і каже: «Я вам вбила тільки дві літри»))

Ну, що сказати)) Я регочу, син регоче, заправщик вибачається і каже: «Вона у нас тільки два місяці». Прекрасно, що з цієї ситуації ми тільки пореготали, бо всі ми люди і всі маємо право на помилку. Головне, щоб помилки не ставали систематичними.

А ще, щоб помилки не ставали причиною великої трагедії, про яку я вам розкажу в книзі «Танець непокори».

Танець непокори

І хай згорить москва!