Капітан стрімкою ходою маневрував між мечниками та магами. Але як би далеко він не відійшов, усе одно в натовпі бачив свою команду.

Ось там видніється руда макітра Ніка, а трохи поодаль, спотикаючись та перестрибуючи скриньки й спорядження інших мечників, біг Моріс. Він завжди був незграбним і мчав уперед, забуваючи про обережність.

Він не дивився навкруги, масштаби зали вражали його, а блискучі мечі та стародавні флакони відблискували на сонці, створюючи вирій світлових зайчиків. Моріс не помітив, як його чобіт, підбитий залізом, наступив на білу зі срібною вишивкою мантію мага. Тріскіт тканини потонув у гомоні палацу.

Маг різко смикнув свою мантію і розвернувся. В його очах спалахнуло синє полум'я.

— Ти, некчемне цуценя! Ти хоч розумієш, що ти робиш? — просичав маг, тицяючи в нього пальцем, на кінчиках якого вже з'являвся розряд енергії. — Ця мантія коштує більше, ніж твоє життя! Я спопелю твої ноги швидше, ніж ти встигнеш вибачитися!

Моріс завмер, його очі округлилися, а обличчя зблідло. Але перш ніж магія зірвалася з пальців чаклуна, на плече Моріса лягла важка рука. Клаус, як маленьку дитину, переставив його в інше місце, подалі від мага.

— Мишо, — бас Клауса був схожий на тріскіт криги, — якщо ти не будеш дивитися під ноги, то я обіцяю тобі, що приклею твоє підборіддя смолою до сорочки! Може, ти хоч так будеш нарешті дивитися під ноги!

Моріс миттєво сховав голову у плечі та відвів погляд. Комір старого жилета майже повністю сховав його вуха. — Вибач, — ледь прошепотів Моріс, ховаючись за Клаусом.

Чоловік розвернувся та звернувся вже до мага. Його постава була розслабленою, але рука на ефесі меча була більш ніж красномовною.

— Вибачте нам, вельмишановний пане, — голос Клауса був трохи просякнутий сарказмом. — Мій друг буває дещо незграбним, коли бачить таких блискучих постатей, як ви. Засліплений вашим сяйвом, так би мовити.

Маг окинув поглядом Клауса, а потім відшукав постать капітана трохи попереду. Він незадоволено фиркнув, але руки прибрав.

Клаус не чекав на відповідь, а просто розвернув Моріса у бік Ніка. — Йди до нього, поки я не виконав свою обіцянку!

Моріс, усе ще втискаючи голову в плечі, подріботів уперед, але вже за п'ять кроків перестрибнув через чиюсь зброю. Похитнувшись, він приземлився і розвернувся до Клауса, показуючи великий палець та усміхаючись на всі зуби, мовляв: «Все добре, живий!». Клаус лише важко зітхнув і, прискоривши крок, пішов у напрямку капітана, порівнявшись із ним.

Почитати книгу можна за посиланням ТУТ