Привіт вам. Прода на “Катастрофу для слідчого” на сайті. А поки заходьте до вже написаної книги “Твоя солодка правда":

Цитата:

Добре, Всесвіте, коли я казала, що хочу жити солодким життям, я мала на увазі "безтурботним", а не з десертом на светрі! І те, що якби я була сама зараз, то хоча б спробувала той величезний шматочок крему, який сповзав по моїх грудях — ще ні про що не говорить! От зовсім! І розширені зіниці власника крамнички — теж! У нього просто все життя перед очима промайнуло в очікуванні моєї істерики. А я що? А я нічого... Дивлюсь, як сметанний крем капає з мене на підлогу й ледве стримуюсь, щоб не заплакати... От що за день-то такий...? Ні дому, ні правди, ні десерту…! Он, геть вишенька нещасно покотилася підлогою...

Я так задивилася на цю спокусу, про яку мріяла останні хвилини, що навіть не помітила, як чоловік кинувся витирати серветками чорний светр. Чужі руки нахабно намагалися чи то виправити ситуацію, чи то зробити все ще гірше, поки я зі здійнятими бровами завмерла на місці. Навпроти мене з таким же шокованим обличчям стояв велетень й тихцем пхав власника в ребро:

— Бо-о-осе…! Бо-о-осе…! — шепотів він, злякано блимаючи величезними очима та тихцем штовхаючи його в бік.  — Що ви робите...? 

— Витираю нещасну дівчину з твоєї милості...! — гаркнув власник, засмучено поглядаючи на велетня. — Я тобі скільки разів казав не збивати людей з ніг?! Ти за свої двадцять років досі не звик, що виріс?! Дай ще серветок, бовдуре! 

— Бо-о-осе...! — все ще шепотів громила, переходячи на скиглення. — Що ви їй витираєте…?! Вона ж вас засудить за домагання...! Припиніть вже...! 

— Які  ще... — почав було чоловік, перш ніж запнутися й усвідомити куди саме простягнув свої загребущі руки й з жахом відсмикнути їх. — Домагання…?

Телеграм   ★  ТікТок    ★   Інстаграм  ★    Ютуб