Сповідь Вернера!

Вітаю!

Запрошую до оновлення. 

Завершення роману вже за кілька днів.

❄️❄️❄️

— Арсене Максимовичу, я вас вислухала. А зараз, будь ласка, відпустіть.

Він розвертається і повільно наближається до мене.

— Ти не хочеш мені нічого сказати? — зупиняється в міліметрі.

— Не сьогодні. — ледь чутно видавлюю.

— Ходімо, я відвезу тебе, — просить він.

— Я сама...

— Аліно, ти не хочеш, аби я тебе віз?

— Так.

Він видихає, кілька секунд мовчить, а тоді ставить перед фактом.

— Тоді на таксі я теж тебе не відпущу. Ходімо, тебе відвезе мій водій.

Тепер видихаю я. Це найкращий варіант.

Вернер бере мене за руку і веде з кімнати. Від його доторку здригаюся. І розумію, що зараз мені найкраще поїхати додому, аби не наробити дурниць, бо емоції в мені аж киплять.

Принцеса мого коханого шефа

Приємного читання!