Бажання написати книгу може виникати з різних причин.

Я, наприклад, писав навчальні посібники — як викладач університету. Їх читають не тому, що хочуть, а тому, що треба. Іспити, програми, рекомендації — усе це працює, але має мало спільного з внутрішньою свободою читання.

Таке письмо легко порівняти з примусом до кохання: формально все відбувається правильно, але без вибору.

Зовсім інша справа — написати фантастичну повість із суперечливою назвою:

«Пригоди космічного прикордонника. Психоделічний нуар».

Тут уже ніхто нічого не зобов’язаний. Якщо текст читають — значить, він для когось потрібний. Якщо ні — жодне міністерство не допоможе.

Цю повість прочитали понад 10 000 читачів онлайн на Book.net. Не з обов’язку — з власної цікавості.

Я писав її не в режимі творчих мук і не «вистраждано». Я її записував — фрагментами, щодня, рухаючись хвилями абсурдного нуару з домішками кіберпанку. Так за три тижні склався цілісний текст.

Я підписав цю історію псевдонімом Тарас Рамзес не для гри в таємничість. Просто мені було важливо, щоб цей текст існував окремо — без професійних ролей, посад і очікувань. Як самостійний голос.

Після онлайн-життя повість готується до паперового: зараз триває коректура, далі — верстка і друк обмеженим накладом у 50 примірників.

Ця книга — насамперед для себе.

І для тих, кому подібні тексти колись траплялися в потрібний момент.

Я не намагався зробити цю історію зручною або універсальною. Вона така, якою вийшла.

Найближчим часом розповім більше — про сам текст, процес і рішення його надрукувати.

Мабуть, варто додати ще одну річ. Цей текст писався в Києві, під час війни. Не як реакція на неї і не як спроба осмислення — швидше як спосіб зберегти внутрішній простір, де можливий абсурд, іронія і дивна свобода думки.

Коли реальність стає надто прямолінійною і жорсткою, трохи психоделічного нуару — це не втеча, а форма опору.