Коли тіло пам’ятає більше, ніж розум

Є історії, які народжуються з сюжету.
А є ті, що народжуються зі шкіри.

Я почала писати новий роман 18+ «Відбитки на шкірі» — про жінку, яка живе «нормальним» життям, але давно не живе в своєму тілі. Про дотик, який не зваблює — а виправляє. Про мистецтво, де межа між формою і контролем тонша за подих.

Це не про швидку пристрасть.
Це про повільне повернення відчуттів.
Про тіло, яке пам’ятає раніше, ніж з’являються слова.

Якщо вам близькі історії, де:
— напруга сильніша за дію
— тиша говорить голосніше за зізнання
— дотик — це мова

…вам сюди.

Я поруч. Пишу далі.
І так — це буде боляче. І красиво.

? Напишіть у коментарях: ви більше живете розумом чи тілом?