Є тексти, які пишеш головою.
А є ті, які пишуться тілом — повільно, через паузи, сумніви, бажання втекти й бажання залишитись.
«Відбитки на шкірі» — саме така історія.
Про дотик, який не виглядає як дотик.
Про контроль, який маскується під мистецтво.
Про тіло, яке пам’ятає більше, ніж дозволяє собі розум.
Я майже дописала перший великий етап цієї історії.
І чесно — вона забрала більше, ніж я планувала.
Емоцій, напруги, внутрішніх «а може не треба».
Але знаєте що?
Саме такі тексти і мають трохи лякати автора.
З нового року я починаю першу історію нового року — з чистої сторінки, але з досвідом, який уже не стерти.
Там буде інакше.
Там буде ще глибше в психологію.
І ще чесніше — про бажання, межі й тишу між словами.
Якщо ви читаєте мої тексти — дякую, що залишаєтесь.
Якщо тільки придивляєтесь — саме час зайти ?
Бо далі буде не голосніше.
Далі буде точніше.
? Напишіть у коментарях:
ви любите історії більше про тіло чи про голову?
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНе зовсім розумію, чому треба вибирати історію або про тіло або про голову. Я люблю про душу.
Анастасія Коваленко, Розумію вашу позицію.
Кожна історія має свій час.
Ця — вже сказала все, що мала.
Дякую, що були з нею ?
Тілом я писати не навчився, тому залюбки почитаю ваш твір (◍•ᴗ•◍) Успіхів вам в новому році на в нових проектах ♥️
Кіт Анатолій, Щиро рада, що сподобалось!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати