Є тексти, які пишеш головою.
А є ті, які пишуться тілом — повільно, через паузи, сумніви, бажання втекти й бажання залишитись.

«Відбитки на шкірі» — саме така історія.
Про дотик, який не виглядає як дотик.
Про контроль, який маскується під мистецтво.
Про тіло, яке пам’ятає більше, ніж дозволяє собі розум.

Я майже дописала перший великий етап цієї історії.
І чесно — вона забрала більше, ніж я планувала.
Емоцій, напруги, внутрішніх «а може не треба».

Але знаєте що?
Саме такі тексти і мають трохи лякати автора.

З нового року я починаю першу історію нового року — з чистої сторінки, але з досвідом, який уже не стерти.
Там буде інакше.
Там буде ще глибше в психологію.
І ще чесніше — про бажання, межі й тишу між словами.

Якщо ви читаєте мої тексти — дякую, що залишаєтесь.
Якщо тільки придивляєтесь — саме час зайти ?

Бо далі буде не голосніше.
Далі буде точніше.

? Напишіть у коментарях:
ви любите історії більше про тіло чи про голову?