— Сашко, я тебе вітаю! — кричу я, кидаючись йому на шию. Краєм ока бачу, як незадоволений Ян копає ногою шину. 
 
— Цілуй! Цілуй! Цілуй! — скандує натовп за нашими спинами, але нічого не відбувається. Зціпивши зуби він бере мене за руку й каже сісти на переднє сидіння. 

— Ми їдемо додому Марі. Жодних питань. Я втомився, — бурмоче той, хлопнувши дверима. Ще так швидко мої мрії не розбивалися, як сьогодні. 

Всю дорогу я дивлюся у вікно, придушуючи сльози. Найгірше те, що я до кінця надіюся на поцілунок. Яка ж я нікчемна! 

— Добраніч! — Я вибігаю з його авто коли він ще не встигає зупинитися. Подумки я вже в цілях на цей рік останнім пунктом додаю знищити Давиденка аби він ніколи не робив мені боляче.

Нарешті маємо главу зі спогадами. Тепер ви знаєте як почалася ненависть між ними. Якщо вас зацікавив уривок, то запрошую до прочитання моєї книги "Вороги кохання".