Je veux d'l'amour... Спогади, які не змити водою

Ранок після вечора, який хочеться забути... Або, навпаки, — згадати кожну секунду? 

Тримайте уривок із завтрашньої глави "Солодка помилка":

Кожен вдих відгукувався імпульсами внизу тіла. Там, де крапля пройшла свій останній шлях. Там, де я хотіла — боже, як я хотіла — щоб були руки Джеймса.

Краплі безжально падали вниз. Пестили. Торкались. Там, де я забороняла собі думати. Там, де тіло зраджувало розум.

Його руки.

Боже. 

Господи.

«Je veux d'l'amour...» — мелодія знову залунала в голові, і я з силою вдарила долонею по стіні:

— Припини!

Але було пізно.