Мені було майже шістнадцять років,  але через переїзд зі Львова до Києва, мої батьки віддали мене до школи пізніше. Він йшов тихо. І чому саме це, мене напрягло. Ми дійшли до спорт залу.
-    Проходь. У нас у школі, дівчата займаються окремо від хлопців.  Тому дивись, - я направила рукою у сторону хлопчачої роздягальні, - тут хлопці. Ваше західне крило. До речі, - я зупинилася прямо перед його очима, - тобі варто почати хоча б щось говорити. Не люблю монологи.
-    Це тебе хлопець навчив? – спитав він так, наче ми давно знайомі.
-    По-перше, хлопця у мене немає – почала я.
-    А по-друге що? – він кидав мені виклик. Але завдяки брату, я знала як нахаб ставити на місце.
-    А по-друге, або слухаєш мене, - я зробила паузу, - або ж все дивишся сам. Зрозуміло?
-    Ти завжди така нервова? Я усю осінь спостерігав за тобою у вашому саду, ти така наче спокійна дівчинка. А зараз – він підійшов так близько, що я відчула його подих, - наче тебе хтось вкусив.
-    Артеме, тримай своє при собі.

https://booknet.ua/book/shchodennik-dlya-kolishnogo-b446340