Різдво, якого в мене не було
Є свята, які смакують дитинством.
Вони асоціюються з яскравими спогадами, зберігаються у скрині пам’яті й оживають, щойно з’являється щось знайоме: смак страви, аромат, музика, відчуття тепла й затишку.
Так от — Різдво не було таким святом для мене.
Я з нерелігійної родини. Традиції поколінь були перервані й стерті. У дитинстві я не дуже розуміла, що це за свято, яке настає через тиждень після Нового року. Різниця між ними для мене зводилася до дрібниць: я рахувала страви на столі (не пісні, а цілком звичні, майже новорічні — просто їх обов’язково мало бути дванадцять) і клала часник у кути столу.
Трохи щось змінилося, коли я вперше сама зварила кутю.
А тепер — на четвертий рік війни — вже кілька років поспіль ми з родиною святкуємо за новоюліанським календарем. І Святвечір проживається інакше.
Я досі не релігійна. Тому сьогодні не скажу «Христос ся рождає», як герої мого роману. Я досі не вивчила колядок, окрім «Щедрика», і соромлюся співати їх перед вечерею — не вводжу й не плекаю цю традицію. Принаймні поки що. Цього року все ще так.
Я більше не рахую страв. Хоча тепер на столі не буде салату з крабових паличок — зате будуть вареники. Я знову зварю кутю.
Але головне — атмосфера.
Це більше не про галас, бо свята мого дитинства були саме такими. Тепер це про єдність і родинний зв’язок. Про тихе співбуття. Про спробу втримати тепло — навіть у дуже непростий час.
І, мабуть, саме з цього внутрішнього запиту народився сьогоднішній розділ.
Він — про Святвечір. Про мою спробу доторкнутися до того, яким це свято могло б бути для мене змалку. Як би воно гармонійно вросло в моє життя, якби було не набутим і вибраним уже в дорослому віці, а природним, прожитим із дитинства.
Цей розділ — не лише про свято. Він про уявну пам’ять. Про те, якими ми могли б бути, якби мали інший історичний досвід. І, зрештою, про суть усього роману — про життя, яке могло скластися інакше.
Тож вітаю вас зі Святвечором і Різдвом.
Нехай у кожного буде своє тихе світло — навіть якщо шлях до нього ще триває.
А яке ваше ставлення до Різдва?
Які дитячі спогади зберігаєте ви?

P.S. Сьогодні вийшов позаплановий розділ — затишний, теплий, різдвяний. Заходьте почитати, щоб відчути цю атмосферу.
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиАле звісно головним був Новий рік, до того всього ще канікули й мульти по ТВ)
Іра Сітковська, Зараз так дивно. От як три роки, я рівно ставлюсь до Нового року, а до цього - ледь не головне свято. В дитинстві було саме так - новорічна ніч, канікули, а вже потім Різдво
Вітаю з Різдвом і новинкою ✨☃️❄️✨
Ромул Шерідан, Навзаєм ✨️
Різдво було,але 7 січня
Немає теплих спогадів різдва. А візуал неймовірно гарний та святковий ❤️❤️❤️✨✨✨
Айсі Дора, Взаємно ❤️❤️❤️✨
Дуже затишний блог! Зі святом Вас! ❤️
Morwenna Moon, Навзаєм ❤️
Перше враження про Різдво - у 8 класі. Ми тоді поїхали в село, в Карпати, до діда. Після Криму, де свято - це якщо 3 дні сніг, це були абсолютно нові враження. Засніжені гори, темний голий ліс з плямами зелених ялин. А надвечір - темне небо, голубий сніг і жовті вікна хатів. А ще цвинтар - пагорб під лісом, за церквою - весь-весь у маленьких цяточках вогників від свічок серед голубих пагорбів.
А вдень приходить розряджений Вертеп з палаючою зіркою - колядки, сміх, перемащений вугіллям Чорт ганяється за тобою, Жид намагається підчепити за ногу коштуром...
На фоні цього 12 страв не запам'яталися особливо ( бо мама і в Криму їх робила).
А, і ще новорічна ялинка - настільки симетрична, що я прийняла її за штучну ( бо в нас ставилися сосни). І це вперше я вішала на неї мандаринки і яблука з цукерками ( а потім знімала з неї кішку) і старі, ще бабині ялинкові прикраси - скляні буси, жолуді, ляльки...
Айсі Дора, ♥️
❤️❤️❤️
Айсі Дора, взаємно ❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати