Так і минуло майже п’ять років.
-    Вітаю кохана, ти отримала диплом лікаря – Марк ніжно поцілував Кіру.
-    Матусю, - тихо сказала Єва на вушко мамі, - навчи мене різати іграшки, а то Артур усіх моїх ляльок до себе у вантажні машини позабирав.
-    Мила, - Кіра обійняла доньку, - навіщо ж різати?
-    Я буду ділити порівно. Частина братику а частина мені.
-    Яка ж ти мила в мене, - Кіра узяла доньку на руки.
-    Марку, - Кіра подивилася на чоловіка, - поговори з Артуром. Не гарно дівчат на такому транспорті катати – з посмішкою сказала Кіра.
-    Да тату, – Єва потягнулася до батька, - вони в мене ще маленькі для будівництва.
-    Добре доню, - сказав ніжно Марк, біжи до брата, нехай твоїх ляльок перевезе до твоє кімнати.
-    Ура – закричала Єва, - мої дівчата будуть катися.
 

https://booknet.ua/book/pomsta-metelika-b445569