Різдвяна історія, яку я написала не “як завжди”

Я рідко пишу так коротко. Ще рідше — під конкретну дату. Але цього разу я зробила виняток, бо Різдво — це дивний час: коли люди стають сміливішими в мріях… і боягузливішими в зізнаннях.

"Лист до Санти" — про бажання. Не ті, які зручно мати. А ті, які ти ховаєш, бо “а раптом це занадто?”.
Про момент, коли ти нарешті дозволяєш собі сказати вголос: я хочу.
І про те, що правильно сформульоване бажання інколи отримує відповідь. Не завжди з неба. І не завжди від того, від кого ти очікуєш.

Там буде все, що має бути в дорослій казці: напруга, гумор, правила безпеки, “стоп”, і дуже важливе “після”. Бо найкращі історії — не ті, де красиво почали, а ті, де тебе не кидають у тиші.

А тепер питання, від якого в мене самій трохи піднімаються брови:
а якби твоє бажання справді хтось прочитав — ти б злякалась чи зраділа?

P.S. Чергова глава «Презумпція бажання» орієнтовно буде 23-го грудня.

P.S.S. «Лист до Санти» вже повністю на вичитці — і я викладу його у повному об'ємі під саме Різдво. А поки ми просто розігріваємось початком.