Скажіть будь ласка чи є хтось, хто не написав у підлітковому віці бодай одного віршика? Мені дійсно цікаво.

Прибираючи вдома наткнулась, на мого хранителя шкільної творчості. Той самий щоденник з 2006 року.
Я писала на різні теми з касу 8-го здається, якщо не раніше. І писала я у шкільному щоденнику, але не тому що для вчителів, а ще в одному, простенькому щоденнику. І якось під кінець року. Мій шкільний щоденник чомусь закінчився. Я не довго думаючи взяла мій письменницький екземпляр, заправила під обкладинку мою творчу поезію, з думками що нікому до них не буде діла, тай вирішила закінчувати рік разом з ним. Не купувати ж заради двох тижнів новий щоденник. Думала я, та наша класна керівничка, вчитель мови та літератури, вже й не памʼятаю для чого зібрала наші щоденники. Не знаю що їй в них було потрібно, та літня жінка повернула мені мій творчий щоденник зі зверненням до батьків, щоб ті звернули увагу на початок цього дива. А там розбите юнацьке серце, кохання, дружба і чого тільки немає. Добре що батьки вже тоді не перевіряли мої щоденники;)

Ось один маленький віршик, який мені й досі подобається:

Твій голос тепер звучить як струни бас-гітари,

А твої руки мов шипами обросли,

В очі твої більш дивитись я не стану,

Бо в глибині твоїх очей я швидко потону.