Перші ревнощі... Приєднуйтесь!

 Привіт, мої хороші.

       Хто ще не з героями, наздоганяйте. Починається найцікавіше...

86l9Cnbd

     Анотація :

      Я щойно розійшлась з хлопцем, який мені зрадив і обіцяла собі, що більше ніяких відносин. Лише навчання і друзі. Та тут з'явився він і мій світ перевернувся. Він - мій новий викладач, від якого всі дівчата в інституті пісяють окропом. І як би я цього не хотіла, та змушена зізнатись, що я теж. Тим більше, що я з ним познайомилась, ще до того, як він прийшов в інститут. Ще й як познайомилась... 
     Його поцілунки зводять з розуму, а руки міцно обіймають. Я втратила голову. Тільки це не правильно. Нам не можна бути разом. І справа не лише в тому, що він мій викладач...
Історія про Єву - доньку Кості і Аліси. Четверта книга циклу "Кохання з перешкодами". 
Книгу можна читати окремо.
- викладач і студентка
- справжнє кохання
- емоційно
- пристрасно
- відверто
- гумор
- таємниці минулого
18+

УРИВОК

      - Якісь проблеми? - розвертаю голову на вже знайомий голос і зустрічаюсь поглядом з Владом.  І цей теж злий... Він відразу підходить  і пропалює поглядом Бондара. 

      - Тобі яка різниця? - фиркає Богдан і стискає мою руку ще сильніше. - Іди куди йшов. В нас все добре.  І взагалі, якого біса ти тут робиш?  

      - Єво, в вас дійсно все добре? -  запитує в мене, а продовжує дивитись на Бондара. Злющий, але такий красивий... Вони мені зараз нагадують двох півнів які хвостами міряються.  

      - Не добре. - відповідає замість мене подруга, бо мене якогось фіга заступорило. - Ми лише поїсти хотіли, а цей... 

      - Відпусти її, бо руку зламаю. - шипить Влад навіть не дослухавши Ніку. 

      - Надірвешся.   - гмикає Бодька і дивиться на своїх друзів чекаючи підтримки.  От сцикло.  Та ті раптом зробили вигляд, що сліпі і глухі. Мабуть на відміну від мого колишнього, вони знають що це новий викладач і проблем не хочуть.  Влад підійшов дуже близько і хоч вони з Богданом  майже одного зросту, та складалось враження, наче перший на голову вищий.           

      - Хочеш перевірити? - за мить мою руку звільнили і я потерла зап'ястя, на якому мабуть буде синець. 

      - Ми ще не закінчили, Єво. - Богдан розвернувся щоб піти, та потім подивився на Влада. - А ти ще пошкодуєш що лізеш не в свої справи.  Ми з тобою ще зустрінемось. 

      - Навіть раніше ніж ти думаєш. - гмикає Влад і йде до буфету.  Ось так просто. Навіть нічого мені не сказавши.  Більше того, він навіть не подивився на мене... 

      - Очманіти! - посміхається Ніка. - Єво, відімри!  А наш філософ не лише красунчик, але й герой. Він вважай вже двічі врятував тебе.             

       - Його ніхто не просив. - фиркаю. Сама не знаю що зі мною. Я начебто маю бути вдячна йому за допомогу, натомість відчуваю злість, роздратування  і розчарування. 

       - Ти чого , подруго?  Та на твоєму місці зараз би будь-яка дівчина верещала від захвату.  Особливо Марина.  Навіть шкода що наша принцеса не ходить в інститутську їдальню і пропустила цю виставу. - дійсно шкода.  Її б точно жаба задушила. Гмикаю подумки і знов дивлюсь на нашого героя, якого з усіх сторін обступили студентки і  шкіряться так що мені самій гидко стає. А цей  павич розпустив хвоста і  тішиться.  А ще кілька годин тому казав, що його серце не вільне. Видно це його не дуже зупиняє.  Всі вони однакові. 

       - Нічого. Все добре, Ніко. Тільки апетит чомусь зник.  Ти іди, бери собі щось, а я в коридорі зачекаю, бо тепер тут всі витріщаються. - брешу. Насправді не хочу дивитись як цей  паразит красується, бо здається що зараз розплачусь. І коли це він встиг так запасти мені в душу? 

        Я вийшла в коридор і спершись ліктями на підвіконня дивлюсь на вулицю.  В носі  почало щіпати.  Щось якось забагато емоцій для одного дня.  Швидше б вже закінчились ще дві пари і я поїхала додому.  Ляжу в ліжечко з відром морозива, увімкну якусь комедію і мене відпустить. Сподіваюсь. 

      - Все добре, мала? - я аж підскочила почувши голос Влада за спиною. Різко розвернулась до нього і ми опинились зовсім близько .  Я здається перестала дихати. Це що виходить, він відразу пішов за мною?  Але навіщо? Я взагалі його не розумію . Він взяв мою руку і подивився на зап'ястя , на якому дійсно з'явились сліди від пальців Богдана.  Влад погладив їх і  подивився мені в очі.  Божечки!!! Ну хіба ж можна бути таким красивим?  А ще, погляд його... Такі погляди потрібно заборонити законом, бо  від них  серце в грудях тріпоче,  а в животі  пурхають метелики...  -  І чому ти постійно кудись вляпуєшся, Єво? 

ГАРНИХ ВИХІДНИХ!

БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ І СВОЇХ БЛИЗЬКИХ.