Червона помада (уривок з книги) 18+

Вона ледве допленталася до душу, швидко скупалася й накинула на себе футболку Дейва — ту саму, що досі тримала його запах.
Він часто повертався з магазину з новими речами, але цю — чорну, з написом “Don’t touch me”, привезену з Нью-Йорка — вона віджала у нього ще до весілля сестри. Футболка була охайно складена й лежала на кріслі: це ж був Дейв — він завжди робив усе правильно, так само, як і його сестра. Сталося це після того, як вона побачила його сплячим на дивані, в самій лише спідній білизні.

Він наче відчув, що вона дихає ним. Рівно через двадцять хвилин її глибокого, солодкого сну він набрав її по відеозв’язку. Дзвінок підняв її з ліжка з миттєвою зібраністю. Вона поспіхом встала, босоніж побігла до дзеркала та розчесалася, щоб виглядати гарно. Повернувшись у ліжко, знову лягла і прийняла виклик.

– Ти мене розбудив, – вона зобразила легке, сонне невдоволення.

– І тобі привіт, моя дівчинко. О, ти в моїй футболці, і мабуть ще на руці - браслет, що я тобі подарував, – він самовпевнено всміхнувся, і це завжди дратувало Еллу. Але зараз вона була щирою, незважаючи на страх визнавати свої почуття. Вона завжди уникала цього: будь які слова вдячності, обійми, цінність сімейних свят, визнання того, наскільки інша людина важлива для неї. Та зараз вона боялася зробити йому боляче:

– Так, Дейве, - вона підняла руку, на якій був браслет. – Цей подарунок для мене дуже дорогий. Я дуже вдячна, правда. І я в твоїй футболці. Тішся цим, - додала вона трохи єхидно.

– Я вражений... може... ну...

Дейв вагався і виглядав невпевненим.

– Я думаю… може, ми б зустрілися…

– Дейв…

Елла всміхнулася лише очима — ледь помітно, втомлено.

– Будь ласка, не треба. Мені буде важко.

– Давай я прилечу, я… я дуже тебе хочу. Я хочу бути поруч.

– Ні, не варто. Якщо ти приїдеш, я з’їду звідси і зміню номер.

Елла була безапеляційною.

– Я знаю, ти теж цього хочеш, - ковтаючи повітря від хвилювання, сказав Дейв.

Елла кілька секунд мовчала, лише часто дихала. Емоції накрили її хвилею. Говорити було емоційно боляче. Та набравшись сил, вона зробила глибокий вдих і тихо сказала:

– Я так не можу. Стосунки на відстані — не для мене. Я відпускаю тебе. Ти абсолютно вільний, знайди собі дівчину, та і все.

– Елло, у жодній з дівчат немає й крихти тебе.

– Мені приємно це чути. Але між нами все закінчилося.

Дейв повільно відвів погляд убік.

– Ну що ж… я спробував. Шкода.

– Бувай, - твердо сказала Елла.

– До зустрічі.

Після дзвінка її серце ще довго калатало — різко, нерівно, ніби по ньому пройшов короткий розряд струму. Тіло накрила хвиля бажання. Вона заплющила очі — і пам’ять одразу повернула його дотики, та як вона цілувала його шию, повільно, уважно, ніби вивчаючи кожен сантиметр, коли сиділа у нього на колінах, відчуваючи під собою його спокійну силу.  
Її рука ковзнула по власному стегну, потім по животу — не поспішаючи, згадуючи його пальці, їхню впевненість і тепло. Рух продовжився нижче, але там вона зупинилася. Усередині щось здригнулося: бажання різко змішалося з болем, у горлі став комок, і подих зламався. Вона тихо схлипнула, дозволяючи сльозам підступити — не від слабкості, а від надміру почуттів, яким раптом стало тісно всередині.