— І що далі? — запитує вона, підходячи ближче.

Об’єкт моїх нічних фантазій. Моя залежність.

Я поки що на території готелю. Планую піднятися на підйомнику, покататися на лижах. Учора прилетіли пізно, сьогодні сніданок — і вільна програма. Кожен робить, що хоче.

Вона спеціально йшла за мною, щоб поставити це запитання?

На ній смішна біла хутряна шапка з помпоном, білий пуховик, уггі — теж білі.

Біле кошеня.

Так і хочеться погладити.
Але я знаю: швидше видряпає мені очі, ніж дозволить доторкнутися.

— Що забажаєш. Тут усе включено, — відповідаю я.

— Орест, ти ж розумієш, про що я! Навіщо тобі це? Коли ти вже зрозумієш?

— Може тоді, коли й ти, Ясю?

— Не називай мене так!

Вона злиться. Ще трохи — і або заліпить ляпаса, або вдарить нижче пояса.

Другий варіант — взагалі не айс. Але від неї можна очікувати будь-чого.

— Насолоджуйся відпочинком, Ясю. І не будь шкідницею, — кажу я спокійно.

— Насолоджуватися? Та як?! Чому наші номери поруч? Чому на одному поверсі? Чому ти просто не залишиш мене в спокої, Оресте? Чому ти вирішив, що маєш право так зі мною чинити? Я не хотіла летіти сюди. Але мене змусили. Знайшли, на що натиснути. І ти…

— А я що? — перебиваю. — Я просто кохаю тебе.