Ще одне вітання від мене!)

Сьогодні я частенько тут, у блогах, але такий вже зараз момент) 

Найближчим часом, справді найближчим, історія, яку я нещодавно назвала котом у мішку, завершиться. Залишилося дві частини, але звичайної перерви між ними не буде. Одну з них я назвала епілогом, насправді ж епілог триває вже декілька розділів))) Цього разу розтягнула його для вас, щоб ви могли насолодитися чудовими моментами разом з героями. Тож якщо хтось очікує на завершення, зараз саме час придбати, або ж почати читати) Все вже завантажено на сайт і поставлено на таймер. Приємного читання!

Не той чоловік

ФРАГМЕНТ

— Надю, вибач, але нічого не вийде.

— Що не вийде? — пробурмотіла вона розгублено, вглядаючись у сині очі Андрія Дякуна.

— Нічого не вийде, — промовив він майже лагідно та взяв її за плечі. — Мені дуже не хотілося цього казати. — Андрій всміхнувся найчарівнішою у світі посмішкою, яку Надя страшенно любила. — Ти така гарна! — Він зітхнув, милуючись її обличчям. — Але ти першою почала цю розмову, тож… Я мушу бути чесним.

Ще декілька хвилин тому Надя буквально летіла коридором медичного центру «Міць», розшукуючи найкращого у світі чоловіка, щоб повідомити йому несподівану, але гарну новину, а зараз її ноги ніби скував бетон.

— Але чому? Тобто, не чому маєш бути чесним, а чому нічого не вийде? — Її голос лунав надто голосно, збентежено, навіть істерично, але й причина для цього була серйозна. — Послухай, щойно, лише якусь бісову мить назад, я тобі зізналась, що чекаю на дитину. Нашу з  тобою дитину! Я очікувала, що… — Надя заплющила очі, намагаючись вгамувати розпач, який вже почав поширюватись в її душі. — Гаразд. Нам обом треба заспокоїтись. Гадаю, ти трохи перенервував, коли я зізналась, що вагітна. Таке трапляється. Але навіщо відповідати настільки… категорично? Зізнайся, ти трішки погарячкував. — Андрій мовчав. — До того ж ми можемо трішки зачекати, перш ніж повідомити про це батькам. Термін ще маленький. Можемо навіть відкласти весілля. — Надя, наче в лихоманці, шукала бодай якісь варіанти. — Зрештою, ми взагалі можемо поки що не одружуватись, а просто жити разом. Тепер ніхто не звертає на таке увагу.

Крім її батька. Григір Блажко точно не буде задоволений таким поворотом.

— Надю, послухай, — Андрій пригорнув її до себе, і вона не опиралась. Навіть очі заплющила, бо так легше уявити, що все гаразд. До якої ж з її пропозицій пристане коханий? Треба ж щось вирішити. Як же добре в його обіймах! — Ти просто неймовірна, і це — щире зізнання. Я закохався в тебе з першого погляду. Кожний на моєму місці закохався б. Останні три місяці були найщасливішими в моєму житті. Ми могли б насолоджуватись одне одним ще цілий тиждень, якби ти не почала цю розмову. — Після цих слів Надя миттєво підійняла голову та зазирнула Андрієві в очі. З кожним словом його своєрідна сповідь все більше нагадувала прощання. — Тож відтепер ми більше не зустрічатимемось. Це… небезпечно.

— Але чому?! Що в цьому небезпечного? Для кого? Я вже нічого не розумію. Ти ж сам щойно сказав, що щасливий!

Надя не вірила, що вмовляє когось залишитись поруч з нею. Вона завжди була незалежною та сміливою. До знайомства з Андрієм єдиним, хто мав на неї вплив, був її батько. Григір Блажко не надто потішився б її заручинам з Андрієм Дякуном, бо чомусь ставився до нього доволі стримано, хоча й погоджувався, що у парубка є потенціал. Проте тепер, коли Надя завагітніла, батько не стане виступати проти весілля. Тож з її боку немає жодних клопотів. Матуся Андрія, Марта Дякун, завжди ставилась до доньки шефа прихильно, тож з цієї сторони теж проблеми не очікувались. Що ж тоді не так?

— Гаразд, я скажу. — Андрій огорнув її холодні пальці своїми долонями та доволі міцно стиснув. — Я вже одружений.

— Що?! — В цю мить Наді захотілося його вдарити. Мабуть, саме тому Андрій й полонив її руки заздалегідь. — Як ти міг?!

— Так сталось. Я не міг знати, що зустріну тебе.

— Я не про це, — Надя зробила спробу звільнити руки, але Андрій не відпускав. — Навіщо ти мене… спокушав, якщо вже мав дружину!

— Спокушав? — чоловічі брови, наче крила, злетіли, а потім опустились. — Ти й сама була не проти, згадай. Тож не треба мене звинувачувати.

— Я не знала, що ти одружений, — простогнала Надя.

Приємного дня!

Софія