Їх застукала мама: "Вороги кохання"

Як тільки двері відчиняються я бачу перед собою маму. Чорт! Вона спочатку сканує поглядом Олександра, а потім мене. Його зім'яту сорочку, наше скуйовджене волосся, мій блиск на його тілі. Не дивно, що вона складає пазлики докупи й починає шкірити до нас зуби, не приховуючи свого щастя. 

— Це не те, що ви подумали, — виправдовується Сашко, спершись на стіну. Моя мати настільки окрилена, що навіть не помічає його стан. Або ж вона просто ігнорує той факт, що Олександр похитується з одного боку в інший, неначе у коридорі сильний вітер. 

— Ні-ні, не треба нічого пояснювати. Марічко, я дуже рада, що ти зробила правильний вибір. — Вона плескає Сашка по плечу і ледь не підстрибуючи біжить назад у зал. Я краєм ока зазираю туди. Всі гості зібралися біля сцени аби взяти участь у лотереї. По моїх розрахунках, це дійство затягнеться ще на години три. Можливо, навіть довше. 

— Сьогодні знає моя мати, а завтра — ціла галактика. — Найменше, що я зараз хотіла — ділитися з кимось своїм особистим життям. А особливо, коли в ньому все було настільки химерно та незрозуміло. 

— Я поговорю з нею. Чесно. — Зараз він більше нагадує людину, якій варто поспілкуватися з унітазом. 

— Тільки часом не виблюй на неї. Ходімо вже. — Я віддаю адміністратору ключ. Його брови злітають, а на лиці так і написано «Ви що вже?». 

Якщо вас зацікавив уривок, то запрошую до прочитання моєї книги "Вороги кохання".