Продовження роману "Вороги кохання"

Після цього поцілунку я розуміла лише те, що одним разом тут геть не вдовольнишся. Я потребувала наступної дози вже за мить. Тоді, коли моє дихання ще навіть не прийшло до тями. Коли мій розумів все ще був задурманений Сашком. 

— Тобі сподобалося? — він ніжно проводить подушечками пальців по моїх губах. Своїм питанням він ще більше заганяє мене в куток. 

— Вадим цілується краще. — Я не придумала нічого кращого, ніж ранити його у відповідь. Думала, що зможу пробачити ті огидні слова про мою наївність, але було надто пізно. Вони глибоко засіли в моїй голові й ця пластинка «самозакохана, вперта, нудна та зверхня дівчина» крутилася на повторі без упину. Я потрохи божеволіла від голосу, який мучив мене навіть уві сні. 

— Впевнена? — На диво, я не побачила в ньому люті. Лише щиру цікавість, сповнену виклику та рішучості. Він провів язиком по своїй ніжній губі і я різко виструнчилася. 

— Мг… — бурмочу я, навіть не слухаючи. Єдине, що я зараз хочу — ще один поцілунок. 

— Думаю, ти забудеш про те, що взагалі колись з ним раніше цілувалася після цього. — Він наступає з лукавою посмішкою на всі 32.

Якщо вас зацікавив уривок, то запрошую вас до прочитання моєї книги "Вороги кохання".