– Як доробиш курсову, скинь мені, перевірю, може, щось підправлю. Можемо в мене доробити.

Віка зніяковіло видихнула.

– Останній такий раз нічим хорошим не закінчився.

– Якраз навпаки, – нагадав Марк і посміхнувся, на мить опустивши очі. – Дуже добре закінчився. Ну гаразд, я постараюся не чіплятися. А якщо почну, то зупинюся після твого першого «ні», – тепер він не відривав від неї очей, змушуючи ще більше ніяковіти.

Віка хотіла сказати, що слова «ні» вона не вимовить, але стрималася. Їй подобалося грати саму неприступність, а потім з розуму його зводити своєю ініціативою в ліжку.

Читати тут: https://booknet.ua/reader/privatn-lekc-b443116?c=4848642

JWrwA2rg

Оновлено о 22:00

e6AhXLNk

Тінь забороненого бажання

Також поспішаю повідомити, що на другу книгу циклу «Солодка заборона» зараз діє найнижча ціна, але вже через день вона зросте.

– Я все виправлю, – вирішив він. – Повернемося в місто, і все виправлю.

– Я не хочу, щоб ти виправляв, – Аріна подивилася на нього. – Якщо ти це зробиш, то я точно втрачу матір. 

– Хіба вона в тебе колись була? – нервово усміхнувся Мирон. – Вона не ставитиметься до тебе краще, що б ти не робила. Тоді навіщо себе стримувати й забороняти? – він узяв її за руку. – Тебе ж теж до мене тягне. Я вже з розуму сходжу від думок про тебе, що не можу торкатися тебе, коли хочеться. Що постійно змушений себе стримувати.

– Тебе попустить, якщо ми перестанемо спілкуватися, – Аріна затамувала подих, відчуваючи його ніжні дотики. Він гладив її долоню і вимальовував різноманітні візерунки.

– Не хочу, щоб попускало.

Аріна різко відсмикнула руку.

– Тобі доведеться. Заради тебе я не збираюся втрачати родину, – грубо кинула вона.

Варто було б і зовсім накричати на Мирона, щоб він дав їй спокій. Якби він не поліз зі своїми почуттями, нічого б цього не було... Вони жили б як раніше, і всі були б щасливі.

– Я так старалася, робила все, щоб мама мене хоч трохи любила, – тремтячим голосом скаржилася Аріна. – Завжди намагалася їй догодити, а тепер мене відкинуло на сто кроків назад. Я не знаю, як повернути хоча б туди, де ми були раніше.

– Але ти не повернеш...

– Чому? – Аріна знову відсунулася і подивилася на нього. Мирон лише знизав плечима, не бажаючи говорити далі, а в неї закралася підозра. – Ти щось знаєш?

– Краще запитай у сестри. Вона має право говорити про таке, на відміну від мене.

– Але вона не скаже, – видихнула Аріна, дивлячись на нього з благанням. – Ти вже почав, то договори до кінця.

– Я не можу, – з болем промовив Мирон. – Не моя таємниця. Але впевнений, Альбіна все тобі скаже.

– Вона нічого мені не скаже, – підвищила голос Аріна. – Скільки разів я в неї запитувала, у чому річ, чому мама так до мене ставиться... Вона лише відмахувалася і казала, що я собі все придумала. Але я ж бачу, що це не так. Я скільки голову ламала, все зрозуміти не могла, що я зробила не так... Будь ласка, розкажи мені. Я одразу ж забуду про це. Просто, може, тоді я перестану звинувачувати себе і почну жити?

Ну а більше спойлерів в телеграмі ❤️