"Бувши санітаром у лікарні для душевно хворих я бачив багато бісовщини. Іноді пацієнти мене лякали мало не до смерті! А деякі краяли мені серце і це все окутало мене кайданами відчаю й безсилля, тому я був змушений щось змінити.

З часом мої почуття почали притуплюватись, мене більше не могли налякати історії малолітніх психопатів, які випадково вбивали однолітків через косий погляд, гроші, статус. Єдине що мене дивувало, це чому вони розцінювали саме ці критерії найважливішими у соціальному середовищі.

І не так уже мене розчулювали дітлахи, із хронічними депресіями через сімейні події. Тому мене більше не дивувало як приїздили маленькі хлопчики й дівчатка які перерізали собі все, чи випадали з вікна.

З часом ці історії мене навіть починали смішити. Як ж я себе ненавидів через це.

Попри всі ці ілюзорні випадки, моїм улюбленим завжди залишиться молодий юнак який потрапив до нас тільки за третім разом, при чому всі рази були із примусовою госпіталізацією, я вже й не пригадаю точно. Чи то тому, що він хотів відрізати собі голову смичком від скрипки, чи тим, що хотів зробити отвір у голові. Ну коротше кажучи з головою у нього було проблеми"
Продовження можете знайти тут