Тихої ночі!

❄️❄️❄️

— Ти хоч сестру на весілля запросила? — знову невдоволено цікавиться батько, міряючи мою спальню.

— Вона мене бачити не хоче, — відмахуюся.

— І чому я не здивований? Не скажеш? — допитується він, а я мовчу. Він же, витримавши паузу, продовжує. — Чи ти думаєш, я повірю, що Злата пішла з дому через те, що нібито натворила? Та вона пішла з дому через тебе. Бо це ти її підставила. То мати он свято вірить тобі, а я не повірю нізащо. Я просто змовчав, щоб з нею не скандалити. Саме тому я волів би, аби Дикий обрав Злату, а не тебе... Вона достойна бути дружиною Дикого, а ти ні. І не ображайся, це факт.

— Ага, — лише бурмочу під носа. Так би точно зробила Соломія.

Та насправді я приємно вражена. Завжди вважала, що батько думає так само, як і мати. А воно он як виходить. Не знаю, що сказати, бо я все одно не мовчатиму про цю підставу. Напевно, зараз найкращий момент сказати батькові правду. Підіймаю очі на нього, бо ж не можу його обманювати. Він не заслуговує такого ставлення.

— Тату, розумієш...

Замовкаю, бо в спальню входить мати і, невдоволено зиркнувши на мене, звертається до батька.

— Ігорю, ти чому тут? Поквапся. Нам через двадцять хвилин виїжджати. Ходім.

Мати буквально під руку забирає батька, недобре змірявши мене.

Підставна наречена Дикого

Приємних емоцій!